Бретт Регіна - Будь дивом - 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим

— На все Божа воля, — казала вона, киваючи головою, мов слухняна дитина. — Я нічого не кажу, бо не можу. Усе, що я можу, — терпляче страждати.

Життя як дар — їй цього цілком вистачало.

— Так, так! — вигукувала вона. — Після всіх цих страждань Бог подарував мені Своє благословення. Після всього, через що мені довелося пройти, я все ще живу на цьому світі. І я Йому вдячна.

Її молитвою були слова «На все Божа воля».

Едуарда дякувала життю як такому. Траплялися дні, коли це було єдине, чим вона володіла. Я ніколи не бачила такої глибокої віри, як у цієї бідної жінки. У них із Хосе не було нічого, крім них самих та їхньої віри. А для неї це було все. На тій горі мене оточували найбідніші люди у світі, однак вони мали глибшу віру, ніж я. Вони вірять, коли голодують, втрачають свою домівку, коли солдати вбивають тих, кого вони люблять, коли партизани приходять у їхні домівки, коли міни забирають у них кінцівки. І серед усього цього вони все одно славлять Бога.

До зустрічі з Едуардою я ніколи не розуміла, що означають слова «Блаженні вбогі духом». Вони блаженні не тому, що вбогі, не тому, що нічого не мають, а тому, що вони ні до чого не прив’язані, окрім Бога.

Якщо ти не маєш за що триматися, крім віри, цього досить.

Мій найкращий наставник із письменницької майстерності колись хотів стати ченцем. Білл О’Коннор недовго пробув у монастирі, однак проніс цей досвід через усе своє життя.

Ми працювали репортерами у «Beacon Journal» в Акроні, штат Огайо. Щоразу, коли я засмучувалася через якісь дрібниці чи більш глобальні проблеми, які насправді теж не були значущими, Білл м’яко казав: «Будь гарною черницею».

І що це мало б означати? Невже бути гарною черницею — це дати обітницю провадити бідне й безгрішне життя та дотримуватися целібату? Тільки не для Білла. Коли я боялася дедлайну або панікувала через майбутню подію, колега закликав мене залишатися в теперішньому. Коли я нетерпляче чекала на якусь подію і відволікалася на майбутнє, Білл закликав мене залишатися в теперішньому. «Не втрачай дні між „тепер“ і тією подією, на яку ти чекаєш зі страхом або сподіванням, — казав він мені. — Будь тут — зараз, у цю мить».

Щастя не знайдеш, шукаючи географічні ліки, які здатні тебе зцілити. Ченці дотримувались обітниці непохитності. Вони не йшли з монастиря, навіть коли відчували роздратування й тривогу. Бо мали священне організоване повсякдення, міцний каркас на кожен день. Коли вони мили посуд, пекли хліб, то заповнювали духовний простір молитвою або співали псалми.

Святий Бенедикт запропонував давати обітницю лишатися в одній спільноті, щоб запобігти мандрівкам ченців у пошуку ідеального місця для служіння Богові. Наче таке місце існує! Біля Гетсиманського абатства в Кентуккі, де проживав чернець-трапіст Томас Мертон, можна побачити вирізаний на камені над металевими воротами напис, що водночас вітає тебе і тривожить, коли проходиш: «Тільки Бог».

І це є розв’язком будь-якої проблеми. Більше Бога. Багато хто з нас, включно зі мною, намагається заповнити діру завбільшки з Бога — абичим. Алкоголь, наркотики, шоколад, пончики, побачення, азартні ігри, секс, шопінг, перемоги й нескінченні похвали інших. Та що б ми туди не пхали, все одно відчуваємо порожнечу, бо те місце може зайняти тільки Бог.

Усе життя Мертон прожив у монастирі в Кентуккі й написав багато книжок про святість звичайного, буденного життя. Тобі необов’язково бути ченцем або черницею, щоб усвідомити: щастя треба шукати всередині себе, а не змінювати задля цього житло, фах, чоловіка чи дружину.

Шукаючи «більше Бога», я відвідала Гетсиманське абатство. Якщо хочеш молитися безупинно, візьми участь у щотижневих моліннях, які починаються з нічної молитви о 3:15 ранку і тривають до вечірнього богослужіння о 19:30. У перервах між службами ченці співають псалми і працюють.

Я не дозволяла собі дрімати протягом цих служб, незважаючи на те що моя голова хилилася додолу під час церковних співів. А ще познайомилася з братом Метью Келті, який читав проповіді після вечері й казав: «Бог ексцентричний». І це був чернець, який носив під своєю рясою ковбойські чоботи!

На пагорбі я сіла в садове дерев’яне крісло біля велетенської статуї і згадала слова старенького аміша, який казав усім, хто до нього приходив: «Молись про вдячне, скромне серце». На цвинтарі на могилах усіх ченців стоять однакові скромні хрести. Невисокі, білі, з закругленими кінцями — схоже на листок конюшини — і крихітною табличкою, на якій зазначено ім’я та дату смерті. Ці хрести нагадували загадкові білі лілеї, висаджені на зеленому пагорбі.