Бретт Регіна - Будь дивом - 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим

— Я дякую за те, що вона померла вдома, — сказала жінка. — Тут вона була щаслива.

Стейсі поховали 22 грудня 1993 року — через рік після того дня, коли Пол Теста і його команда вперше приїхали до неї додому, щоб побудувати кімнату. Коли я побачила фотографію Стейсі на сторінці некрологів, то зрозуміла, що ця дитина з особливими потребами у свою чергу змогла задовольнити одну важливу й дуже особливу потребу. Стейсі Калліган навчила мене ніколи не недооцінювати широти людської душі, ніколи не мати сумнівів щодо того, якою великою вона може виявитись.

Завдяки їй я зрозуміла: жодне бажання не може бути надто великим, щоб його неможливо було здійснити. Жодна потреба не може бути надто великою, щоб її неможливо було задовольнити. Жодне диво не буває настільки абсурдним, щоб на нього годі було сподіватися. І жодне життя не буває занадто коротким, щоб не мати значення.

Коли згасло світло, перше, про що ми подумали, було: «Це терористична атака!»

Потім ми дізналися, що це аварійне вимкнення електропостачання. І не тільки в Клівленді, але й на значній частині території Східного узбережжя, Середнього Заходу та в деяких частинах Канади. Той темний день став одним із найяскравіших у нашому житті.

Син моєї подруги Фіннеґан знайшов світло під час наймасштабнішого вимкнення електроенергії за всю історію США. Півторарічний хлопчик бігав по темній кухні в самому підгузку з усмішкою на обличчі, а його пухкенькі щічки підсвічував ліхтарик. Він тримав його в роті і гасав з однієї кімнати до іншої, мов велетенський світлячок.

Цей малюк нічого не пам’ятатиме про той день, окрім того, що розповімо йому ми.

Якщо ми будемо чесними, то розкажемо, що спочатку дуже злякалися, бо подумали, що терористи вимкнули електроенергію, щоб у країні запанував безлад. Останнє глобальне вимкнення електроенергії в США трапилося 14 серпня 2003 року — через два роки після терактів 11 вересня. Ми розповімо, що опанували себе й припинили запитувати: «Що буде далі?», і виявилося, що просто аварія з електрикою — це ще не найстрашніше.

Без електрики залишилося близько 55 мільйонів людей, включаючи більшу частину Нью-Йорка, Балтимор, Баффало, Детройт, Клівденд і Торонто. У Пенсильванії зупинилися потяги. Аеропорти зачинили — вони перетворилися на тимчасові кемпінги для мандрівників, які не могли вилетіти. На Таймс-сквер згасли білборди. Бродвейські шоу скасували. Метро теж зупинилось, і довелося евакуювати силу-силенну людей.

Ми залишилися без електрики, а тому почали створювати власні джерела живлення.

Ми їхали додому в годину пік, і світлофори не могли захистити нас від аварій. Хлопці в шортах та бейсбольних кепках перетворювалися на регулювальників і диригували цією симфонією без партії клаксонів. Жоден із водіїв не розлютився настільки, щоб наїхати на цих самозванців, які махали руками в різні боки, регулюючи транспортний потік. Кожне перехрестя перетворилося на зупинку з чотирма напрямками, де люди по черзі ввічливо пропускали одне одного.

Ми розкажемо, що внаслідок вимкнення люди застрягали в ліфтах, торговельні центри зачинялися, м’ясо псувалося, морозиво тануло. А «сліпа» електроніка не могла стежити за тим, щоб раковини та каналізація у громадських вбиральнях та аеропортах, де не міг злетіти жоден літак, не переповнювалися.

Розкажемо, як він спав із мамою в нашій вітальні, бо в їхній квартирі на четвертому поверсі було надто задушливо (понад 30 градусів спеки!) без кондиціонера та вентиляторів. Безпечніше й веселіше було переживати цю кризу разом.

А ще розкажемо, як вечеряли при свічках, а старші люди вмощувались у шезлонгах коло своїх багатоповерхових будинків, сусіди збиралися разом, щоб потеревенити. Люди спілкувалися на ґанку у світлі свічок, а діти милувалися зірками на небі, які зазвичай не такі яскраві при вуличних ліхтарях.

Ми розповімо, як натовп людей у розпачі ігнорував дві червоні вивіски «ЗАЧИНЕНО» на аптеці «Walgreen’s», як сорок людей чекали своєї черги, щоб купити батарейки, воду, свічки та лід і ніхто не огризався на працівників, які дозволяли заходити всередину тільки по двоє. Розкажемо, як люди танцювали на початку черги, а матері позаду обіцяли дітям морозиво на вечерю. Як ніхто не розлютився, коли один чоловік вийшов із сорока літрами води та останнім льодом. Замість цього натовп почав аплодувати, а хтось вигукнув: «Місію здійснено!» — і всі почали усміхатися.