Бретт Регіна - Будь дивом - 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим

Узимку сніг падав просто на учнів. Одного разу в школі було +3 °C — і це всередині будівлі! Протягом дня діти не знімали верхнього одягу, а вчителі затуляли щілини у вікнах газетами, щоб зберегти тепло. У школі не було ігрового майданчика, системи сповіщення, фонтанів із питною водою. Протягом 2002–2003 навчального року я щотижня приїжджала до цієї школи, щоб писати про неї. Ходила на третій поверх чорними сходами, що розсипалися під ногами, блукала під стелями з вологими плямами, проходила повз діри в стінах, обходила шматки вапна, що падали на сходи.

Ніколи не забуду, як я стояла на заасфальтованому паркінгу, що слугував ігровим майданчиком, і спостерігала, як діти святкують останній день навчання — прив’язують яскраві повітряні кульки до іржавої драбини біля жахливих сміттєвих баків. Спілка батьків і місцевих жителів вирішила, що ці діти заслуговують на краще. Урешті-решт, школу назвали на честь Гарві Райса — засновника громадської освіти в Огайо.

Вони хотіли, щоб стару школу знесли, і після багатьох років звернень до влади та планування досягли своєї мети. На її місці мали збудувати нову школу — таку, що стала б оазою серед бідності, яка притягувала до району торгівців наркотиками, бандитів і стрілянину на вулицях.

Рішення про будівництво нової школи було прийняте 2009 року. Батьки, працівники бібліотеки, шкільна адміністрація, місцеві будівельні корпорації та фонди мріяли по максимуму й активно працювали, щоб залучити необхідні кошти та підтримку. Нова школа розташована в навчальному корпусі, територія якого займає 2 гектари землі. Вона об’єднана з новою бібліотекою, де є центр допомоги з домашніми завданнями та комп’ютерна лабораторія. Вартість нової школи склала 16 мільйонів доларів; на бібліотеку знадобилося ще 6. Це стало можливим завдяки співпраці шкільної адміністрації, працівників бібліотеки, різних фондів, некомерційних організацій, батьків та місцевих митців. Навчальний корпус є осередком, що приваблює до себе всіх жителів району. Цей випадок чудово ілюструє те, що буває, коли багато людей роблять одну справу.

Усередині на яскравих стінах можна побачити портрети людей, які досягли успіху. Нейрохірург Бен Карсон. Фотограф Ґордон Паркс. Поетеса Майя Анґелу. У школі є музичний клас, наукова й комп’ютерна лабораторії. Директор просив про 2 комп’ютери, а отримав 29.

У класах є комп’ютеризовні «розумні дошки», а не ті, що на них пишуть крейдою. У школі є телевізори з пласкими екранами, новий килим, ліфти, системи кондиціювання повітря, художня майстерня з трьома раковинами та шафками для необхідних матеріалів, а не просто візочок із матеріалами, який раніше возили з одного класу до іншого.

Діти допомагали малювати фрески на стінах. Один учень поряд зі словом «мрія» намалював капелюх випускника. На одній зі стін можна побачити девіз школи, який надихає кожну Латанію, яка переступає поріг: «У що віримо, того й досягаємо».

Ліжко. Школа. Два бажання.

Вони здійснилися, коли хтось вирішив мріяти по максимуму і втілити цю мрію в життя.

Якось навесні ми зібралися в Аризоні на «сестринський вікенд», який змінив моє життя. Моя сестра Джоан живе у Фініксі коло підніжжя гір, і вона запросила всіх нас до себе відпочити й розслабитись.

Щоб розважитися, ми вирушили до Сідони — поблукати сувенірними крамничками й помилуватися великими скелястими утвореннями в місті, яке вважають осередком духовності. Одна з моїх сестер запропонувала піти до жінки, яка «читає» аури. Чом би й ні? Мабуть, це весело — і буде що згадати. Є в тому сенс чи ні — дізнаємося пізніше.

Ми зібралися в кімнатці у задньому приміщенні сувенірної крамнички «New Age» і по черзі проходили процедуру. Сідали на стілець, клали долоні на спеціальну панель, а жінка, яка читала аури, робила світлини. На розмитому фоні з’являлася якась форма — суцільний мікс кольорів. Усі фотографії були різними.

Ця жінка добирала дивовижні слова для кожної з нас, поки аналізувала наші аури. І гадки не маю, як їй це вдавалося, але вона щоразу мала рацію. Одній із нас треба було впоратися зі своїм гнівом, іншій — менше перейматися з приводу роботи, ще одній не завадило б подорожувати. Коли ж настала моя черга, я зауважила, що, мабуть, нічого не вийде, бо в мене сильний головний біль. Я відчувала наближення мігрені і думала, що це завадить проаналізувати мою ауру. Таке буває нечасто — десь раз на рік. Але щоразу мій зір стає розмитим, а через 20 хвилин виникає відчуття, наче хтось б’є велетенським молотком по моїй голові. Потім мене починає нудити, а в голові протягом кількох годин пульсує жахливий біль, від якого можна знепритомніти.