Бретт Регіна - Будь дивом - 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим

Водночас я ненавиджу на когось чекати. А хто ж любить? Ти починаєш дратуватись і думати, чи прийде ця людина на зустріч. У мене є «правило 30 хвилин»: якщо хтось не з’являється протягом цього часу, все скасовується. Коли я розповіла про це правило Брюсові, який згодом став моїм чоловіком, він зателефонував мені, коли їхав на наше перше побачення. Я скривилася, відповідаючи на дзвінок, бо була впевнена, що він хоче попередити мене про те, що спізниться.

— Ти розповіла, що буде, якщо я запізнюся на півгодини, — сказав він. — А що трапиться, якщо я приїду на півгодини раніше?

Це мене вразило. Чоловік, який хотів приїхати раніше, змусив мене відчути себе важливою. Жінкою, яку поважають. Цінують. І завдяки йому я усвідомила, що зі свого боку не пропоную цього іншим.

Випадок із незнайомцем в аеропорту переконав мене, що коли ми приїжджаємо вчасно, то робимо гарну послугу іншим людям. Він прибув до міжнародного аеропорту Гопкінса в Клівленді, щоб пересісти на інший літак і полетіти додому. День був прохолодний, але його одяг свідчив, що чоловік повертається додому після відпустки: шорти, сандалі, біла футболка, яка підкреслювала засмагу. Він промчав аеропортом, випереджаючи своїх дружину й сина на шість метрів, і дістався потрібного місця саме в ту мить, коли літак почав рухатися.

Його бронзова засмага набула багряного відтінку. Чоловік не тямив себе від люті. Він не встиг на свій рейс! Незнайомець почав кричати на всіх людей довкола нього. Будь-яка людина в уніформі ставала його мішенню. Злякана дружина опустила голову, а синові було соромно. А батько не вгавав: «Ви жахливі люди! Я просто не можу в це повірити!»

Потім він почав звинувачувати працівників служби безпеки в тому, що вони його затримали. Працівника, який не випустив його на злітну смугу, стюардесу, яка просто пройшла повз. Винними були всі, крім нього самого.

Запізнившись на літак, цей чоловік зробив усе можливе, щоб зіпсувати день усім іншим. Я стояла й чекала на свій літак разом із трьома незнайомими людьми. Ми хитали головами, коли бачили, як він псує життя працівникам аеропорту. «Приїжджай вчасно», — в один голос мовили ми.

Уяви, як би змінився світ, якби ми все робили вчасно. Більше жодних вибухів люті на дорогах. Нікому не бракує часу, щоб кудись дістатися. Менше штрафів за перевищення швидкості. У кожного було б досить часу, щоб урахувати можливі затримки й перешкоди.

Я хронічно запізнювалась, аж поки моя психолог-консультант не порадила мені звернути особливу увагу на проблему часу.

— У вас із ним великі проблеми, — сказала вона. — Ви поводитеся так, ніби його не існує, ніби живете в зоні поза часом.

І вона мала рацію. Усередині мене жила дівчинка-підліток, яка бунтувала й не бажала приходити вчасно. Я відмовлялася носити наручний годинник і не хотіла, щоб мене заганяли в кут години, хвилини й секунди. Дуже довго я не поважала час — ані свій, ані чийсь. Мама частенько повторювала: «Ти запізнишся навіть на свій похорон». О, з цим я б змирилася. Якщо запізнюватись, то тільки в таких ситуаціях.

Чому запізнення — це погано? Бо тоді засмучуються інші. Вони вважають тебе невихованою людиною, яка нікого не поважає, — і це справді так. Вважають, що ти неуважна, некомпетентна й егоцентрична — і це теж правда. А тоді ти маєш погану репутацію. Люди переконані, що не варто на тебе покладатися. А якщо вони не вірять, що ти з’явишся вчасно, то як їм повірити в те, що ти виконаєш усе обіцяне? Вони просто не сприймають тебе всерйоз, адже твоє слово нічого не варте.

Звісно, адже ти вибачаєшся і сиплеш обіцянками, які навіть не маєш наміру виконувати. Урешті-решт брешеш або кажеш напівправду щодо причини запізнення, щоб мати кращий вигляд у їхніх очах. Ти яскраво змальовуєш затор або те, скільки кварталів тобі довелося тягнутися позаду шкільного автобуса, як повільно їхала стара пані в авто перед тобою… А насправді ти просто проспала, спробувала встигнути щось зробити, перш ніж вийти з дому, не залишила проміжку між зустрічами або не з’ясувала, скільки часу потрібно, щоб дістатися необхідного місця.

Запізнення спричиняють стрес — і йдеться не тільки про тебе, але й про інших. Це суцільні «американські гірки», сповнені драми й адреналіну. Я насолоджувалася цією дешевою розвагою, доки не зрозуміла, що, поки я радію вгорі, є хтось, хто досі внизу.

Запізнення псують стосунки. Уяви, як жахливо почуваються твої діти, коли ти постійно запізнюєшся, щоб забрати їх зі школи, а ще — на змагання. Жахливо змушувати їх хвилюватися — вони ж не знають, чи з’явишся ти взагалі, щоб подивитись, як вони грають у футбол, баскетбол чи хокей. Чи прийдеш ти на п’єсу або репетицію, щоб побачити, як вони грають свою роль?