Брене Браун - Стань сильнішим

Я вирішила використовувати свій досвід роботи з майбутніми соціальними працівниками як живий приклад осмислення історій суспільства, тому що ці теми, як в нашій країні, так і в світі, дуже болісні і травматичні. Расизм, сексизм, гомофобія, суспільна нерівність — це все справжні і непрості теми. І якщо ви замислитеся над ними, то зрозумієте, що стереотипи, які розпалюють страх і дискримінацію, часто є не чим іншим, як бридкими першими чернетками — історіями, які ми вигадуємо через брак знань і досвіду, або історіями, переказаними нам людьми, які також не все розуміють. Розкриття стереотипів вимагає розпізнавання і осмислення — ми маємо визнати, що до гри долучаються емоції, виявити цікавість до них і осмислити їх.

Який переворот здатен змінити цю реальність? Переворот, до якого спричинилися тисячі розмов на кшталт тих, які щосеместра провадять мої дивовижні, сміливі студенти. Кожна з історій, які ми розповідаємо і чуємо, — це наче маленький спалах світла; коли їх багато, вони освітлять увесь світ. Але не думаю, що ми можемо зробити це без осмислення. Не важливо, про яку суспільну групу йдеться або про який конфлікт, для вирішення проблем і змін необхідно, аби люди визнавали свої історії, ділилися ними і їх осмислювали.

Кожна частина практики підйому після падіння вказує на такі питання: «Чи можемо ми спиратися на вразливість емоцій і захищати свою правду?»; «Чи готові ми до дискомфорту цікавості і творчості, аби стати сміливішими у своєму житті?»; «Чи маємо ми сміливість для осмислення своєї історії?». Уявіть собі, що люди зібралися, щоб поговорити про справжні проблеми, які призводять до роз’єднаності, і поставили одинадцять запитань щодо підйому після падіння. Що було б, якби ми наважилися визнати свої страждання та біль і, вчинивши так, не легковажили стражданнями та болем інших? Ми стали б сильними.

Маніфест сміливих людей, які пройшли через біль

Немає більшої загрози для критиків, циніків і панікерів,

Аніж ті з нас, хто готові впасти,

Тому що ми навчилися підніматися.

З обідраними колінами і образою в серцях

Ми наважилися визнати свої історії боротьби,

Замість того щоб ховатися, метушитися і вдавати.

Коли ми заперечуємо свої історії, вони визначають нас.

Утікаючи від боротьби, ми ніколи не станемо вільними.

Тому ми обираємо правду і дивимося їй в очі.

Ми не будемо дійовими особами власних історій,

Лиходіями, жертвами і навіть героями.

Ми автори свого життя.

Ми пишемо сміливі закінчення власних історій.

Ми творимо кохання з розбитого серця,

Співчуття — із сорому,

Милосердя — з розчарування,

Сміливість — з невдачі.

Відвертість — це наша сила.

Історія — це наша дорога додому.

Правда — це наша пісня.

Ми хоробрі, ми мали розбиті серця.

Ми стаємо сильними.

Травма

Попрацювавши з ветеранами, рятувальниками і вцілілими в таких трагедіях, як теракт 11 вересня 2001 року і геноцид, я переконана, що тіло і мозок пам’ятають про травму у спосіб, котрий часто вимагає більшого, ніж ті інструменти, що їх ми розглядаємо в цій книжці — він вимагає допомоги і підтримки фахівців, навчених працювати з наслідками травми. Я вважаю, що процес, який є підсумком мого дослідження, може бути надзвичайно корисним у подоланні травми. Звернення по допомогу — це мужній вчинок.

Затяжна реакція на горе

Падіння часто-густо призводить до скорботи у тій чи іншій формі, навіть якщо ми просто сумуємо через невиправдані очікування або марний досвід. Я з’ясувала це під час наукових досліджень і знаю з власного досвіду. Але затяжна реакція на горе (патологічна реакція горя) — це щось більше і, як і травма, вимагає професійної підтримки і допомоги. Центр дослідження затяжної реакції на горе в Школі соціальної роботи при Колумбійському університеті — це безцінний ресурс для людей, які зіткнулися із цим явищем. От як вони визначають і пояснюють цю реакцію:

«Затяжна реакція на горе є інтенсивною і тривалою формою горя, яке керує життям людини. Природно відчувати гостре горе, коли вмирає хтось близький, але затяжна реакція на горе інша. Затяжна реакція на горе — це форма горя, яке захоплює психіку людини і не відпускає. Люди із затяжною реакцією на горе часто кажуть, що відчувають себе “застряглими”».