Брене Браун - Стань сильнішим

Що ж відбувається в моїй голові?

Ти знаєш, я звик до впевненості.

Ти знаєш, я звик до визначеності.

І йдеться не лише про слова; ідеться про інтонацію, з якою він співає слово «ви-зна-че-ність ». Іноді мені здається, що він зарозуміло глузує над вірою в те, що ми можемо все знати, а іноді здається, що злиться, позаяк ми не можемо знати всього. У будь-якому разі, підспівуючи, я почуваю себе краще. Музика завжди допомагає мені не почуватися самотньою посеред хаосу.

У моїй галузі насправді не існує незаперечних абсолютів, але є істини про спільний досвід, який перегукується з тим, у що ми віримо і що знаємо. Наприклад, цитата з промови Рузвельта, яка стала епіграфом до мого дослідження про вразливість і сміливість, відкрила для мене три істини.

Я хочу бути «на арені». Я завжди хочу бути сміливою. А коли ми обираємо надзвичайну відвагу, то готуємось отримати копняків. Ми можемо обрати хоробрість або комфорт, але не можемо мати їх одночасно.

Уразливість полягає не в тому, щоб виграти або програти; тут ідеться про сміливість відкритися і бути побаченим, не маючи впливу на результати. Уразливість — це не слабкість; це наша найбільша міра хоробрості.

Багато дешевих глядацьких місць посіли люди, які ніколи не ризикнуть вийти на арену. Вони лише вигукують зарозумілі зауваження і дають вказівки з безпечного місця. Проблема в тому, що, припинивши непокоїтися думкою інших і страждати від їхньої жорстокості, ми втрачаємо здатність налагоджувати зв’язки. Але коли ми зважаємо на те, що скажуть люди, нам бракує сміливості стати вразливими. Тому потрібно фільтрувати відгуки, які ми впускаємо у своє життя. Як на мене, якщо ви не на арені і не дістаєте копняків, ваша думка мене не цікавить.

Я не вважаю це правилами, але для мене особисто вони, безумовно, стали провідними принципами. Гадаю, що перед тим, як ми почнемо, корисно засвоїти деякі основи хоробрості, ризику вразливості і подолання невдач. Вважаю їх основними законами емоцій: це прості, але потужні істини, які допомагають нам зрозуміти, чому сміливість призводить до змін і водночас так рідко зустрічається. Ось правила процесу підйому після падіння.

1. Якщо ми досить часто виявляємо достатню сміливість, ми падатимемо; це фізика вразливості. Наважившись відкритися і ризикуюч и зазнати невдачі, ми насправді погоджуємося з поразкою. Сміливець не скаже: «Я готовий ризикнути удачею». Сміливець скаже: «Я знаю, що рано чи пізно зазнаю невдачі, але це мене не стримає».

2. Одного разу впавши через власну сміливість, ми можемо ніколи не повернутися на ту саму позицію. Ми можемо підводитися після невдач, хибних кроків і падінь, але вже ніколи не зможемо повернутися туди, де перебували до того, як виявили хоробрість, або до того, як впали. Сміливість змінює емоційну структуру нашого існування. Ця зміна також часто спричиняє глибоке відчуття втрати. У процесі підйому ми інколи тужимо за місцем, якого більше не існує. Ми хочемо повернутися до миті перед виходом на арену, але повертатися нам нікуди. Ситуацію ускладнює новий рівень усвідомлення нами того, що означає бути сміливим. Ми не можемо більше прикидатися. Тепер ми знаємо, коли відкриваємось, а коли ховаємося, коли живемо своїми цінно­стями, а коли — ні. Наше нове знання може надихнути — відродити розуміння мети і нагадати про наше прагнення до щирого життя. Подолання нервового напруження, яке з’єднує містком бажання повернутися до моменту, що передував ризику і падінню, і більшу сміливість, — неодмінний етап процесу здобуття духовної сили.

3. Ця подорож тільки ваша і нікого іншого; однак ніхто не здатен успішно відбути її наодинці. Споконвіку люди знаходять спосіб підвестися після падіння, але торованої стежки немає. Усі ми повинні прокладати власний шлях, озираючись на загальновідомий досвід інших, але відчуваючи таку самотність, неначе ми першопрохідці в незвіданих краях. Складності додає те, що замість того, щоб покладатися на безпеку второваних шляхів або постійного супутника, нам доводиться вчитися покладатися на притулок у тимчасових попутників, їхню підтримку й бажання вряди-годи пройти частину шляху пліч-о-пліч з нами. Для тих із нас, хто боїться самотності, подолання самотності, яка є невід’ємною частиною цього процесу, — це завдання, що страшить. Для тих із нас, хто воліє відмежовуватися від світу і зцілюватися наодинці, проблемою стає вимога спілкуватися з іншими — звертатися по допомогу та отримувати її.