Саймон Сінек: Почни з Чому

Ця книжкапро природну модель, спосіб мислення, дії та спілкування — про все те, завдяки чому деякі лідери здатні надихати людей, які їх оточують. Можливо, ці «лідери від природи» й народилися з умінням надихати інших,— однак ця схильність не «зарезервована» винятково для них. Кожен і нас може цьому навчитися. Трохи дисципліни — і будь-який лідер чи підприємство зможуть слугувати джерелом натхнення для інших, притому як у самому підприємстві, так і поза ним, допомагаючи просувати певні ідеї. Усі ми можемо навчитися вести за собою.

Мета цієї книжки полягає не в тому, щоб просто спробувати полагодити те, що не працює. Навпаки: я написав цю книжку як путівник із тих методик, які працюють. Тож не маю наміру розвінчувати ідеї, запропоновані іншими. Більшість відповідей, якщо вони базуються на ґрунтовних свідченнях, «працюють» ідеально. Однак якщо ми починаємо з неправильних запитань, якщо не розуміємо причин, тоді навіть правильні відповіді у висліді зводять нас на манівці. Правда, як відомо, завжди оприявнюється... врешті-решт. У нашій книжці ви познайомитеся з історіями тих особистостей та організацій, які природно втілюють цю модель. Усі вони починали з Чому.

Мета була амбітною. Інтерес громадськості — величезний. Експерти прагнули зробити свій внесок. Гроші можна було отримати одразу.

Семюель Пірпонт Ленґлі мав усе необхідне для успіху і на початку 1900-х років мав стати першою людиною, яка піднялася в небо на аероплані. Він був секретарем Смітсонівського Інституту, професором математики, який працював, зокрема, і в Гарварді — поважна особа. Мав упливових друзів в уряді й бізнесі, зокрема Ендрю Карнеґі та Александра Ґрехема Белла. Військовий департамент давав Ленґлі ґрант у розмірі 50 тисяч доларів на цей проект — величезну на той час суму. Він запросив найкращих фахівців, людей талановитих і досвідчених — і зібрав команду, про яку можна було хіба мріяти. Ленґлі та його команда використовували найкращі матеріали. Преса супроводжувала його скрізь — уся країна, затамувавши подих, стежила за ним і чекала, коли він досягне мети. Маючи прекрасну команду і величезні ресурси, він був приречений на успіх.

Але чи справді приречений?

Тим часом неподалік, лише за кілька сотень кілометрів, брати Райти — Вілбур та Орвіл — працювали над власним літальним апаратом. Вони так прагнули польоту, що цей шалений ентузіазм не міг не «заражати» групу однодумців у їхньому рідному місті Дайтоні, штат Огайо. Утім, коштів вони не мали. Жодних державних ґрантів. Жодних зв’язків із посадовцями високого рівня. Жоден із членів цієї групи не мав університетського диплому, та й диплому про закінчення коледжу не мав — навіть самі Вілбур та Орвіл. Група працювала у скромній велосипедній майстерні. І, незважаючи на все це, втілила свою мрію. 17 грудня 1903 року кілька осіб стали свідками першого в історії людства пілотованого польоту на аероплані.

Як же братам Райтам вдалося досягти успіху,— а команда високоосвічених людей із набагато кращим обладнанням і непорівнянно більшим фінансуванням на це не спромоглася?

Це був щасливий випадок. І брати Райти, і Ленґлі мали дуже сильну мотивацію. Усі вони багато працювали. Мали гострий науковий розум. І мета була одна й та ж. Єдина відмінність: брати Райти вміли надихнути людей, які їх оточували, і в такий спосіб вели свою команду до мети — створити технологію, яка б змінила світ. Лише брати Райти почали з Чому.

у 1965 роцістуденти Каліфорнійського університету в Берклі перші публічно спалили свої призовні повістки на знак протесту проти участі Америки у війні у В’єтнамі. Північна Каліфорнія була епіцентром антиурядових настроїв, протестів проти соціальних, економічних та етичних принципів, що їх сповідували панівні класи. Звістки про заворушення в Берклі та Окленді ширилися світом і спричинялися до виникнення рухів підтримки у Сполучених Штатах і Європі. Однак лише у 1976 році, майже через три роки після того, як США вийшли із в’єтнамського конфлікту, спалахнула інша революція.

То був неабиякий виклик — далекосяжний, він дуже серйозно змінив загальноприйняті уявлення про світ. Однак ці молоді революціонери не кидали каміння і не зорганізовували збройне повалення авторитарного режиму. Вони вирішили завдати системі удару її власною зброєю. Для Стіва Возняка та Стіва Джобса, співзасновників компанії Apple Computer, полем бою був бізнес, а зброєю, яку вони обрали,— персональні комп’ютери.