Филипп Зимбардо - Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло

Карло вийшов лише чотири місяці тому і був переповнений гнівом на несправедливість в’язничної системи. Він проклинав американський капіталізм, расизм, темношкірих колаборантів, що воюють проти своїх же братів, мілітаристів і багато іншого. Але він виявився на диво мудрим і проникливим, чудово розуміючи суть соціальної взаємодії, до того ж винятково красномовним власником глибокого баритону, здатним годинами говорити без упину. Я був заінтригований поглядами цього чоловіка, крім того, ми були майже однолітками — мені було тридцять вісім, а йому сорок, — і ми обидва з ґетто: зі Східного й Західного узбережжя. Але коли я вчився в коледжі, Карло сидів у в’язниці. Ми швидко заприятелювали. Я став його довіреною особою, терплячим слухачем його довгих монологів, психологом-консультантом і «агентом» для його робіт і лекцій. Першою його роботою було співвикладання зі мною нового курсу літньої школи в Стенфордському університеті з психології тюремного ув’язнення. Карло не тільки розказав студентам про свій досвід у найдрібніших деталях, а й посприяв тому, що інші колишні в’язні розказали про власний. Також ми запрошували в’язничних наглядачів, юристів й інших обізнаних в американській тюремній системі людей. Досвід й активна участь Карло допомогли надати нашому невеликому експериментові своєрідної достовірності, яка не мала аналогів у жодному схожому соціально-науковому дослідженні.

На годиннику майже сьома година вечора. Я і Карло переглядаємо відеозапис однієї з сьогоднішніх перекличок. Потім ми йдемо до мого кабінету обговорити, як ідуть справи і як провести завтрашній день відвідин. Раптом до кабінету вривається начальник в’язниці Джаффе і доповідає, що в’язень 8612 зовсім неконтрольований, наполягає на виході з експерименту і хоче зустрітися зі мною. Джаффе не може точно сказати, чи номер 8612 просто хоче обманом вийти з в’язниці й влаштувати нам неприємності опісля, чи він і справді захворів. Джаффе наполягає на тому, щоб я сам розібрався в цій ситуації, а не він.

«Звісно, приведіть його, щоб я з’ясував проблему», — кажу я.

У мій кабінет заходить похмурий, непокірний, розлючений і збентежений молодий чоловік.

«У чому там проблема, хлопче?»

«Я більше не витримую: наглядачі виводять мене, вони обрали мене жертвою, глузують, постійно садять у карцер і...»

«З того, що я бачив, — а я бачив усе, — то ви самі провокуєте їх. Ви — найнепокірніший у цій в’язниці, найбільший бунтівник».

«Мені пофіг, ви всі порушили контракт, я не чекав, що зі мною будуть так поводитися, ви...» [60]

«Ти, хіпоблуд, рот закрий! — Карло люто кидається на 8612-го. — Чого ти не можеш витримати? Віджимань, стрибків, що наглядачі кричать на тебе? Тебе, сука, “виводять”? Не перебивай. На пару годин закрили в кладовку? Слухай, мажор: у Сан-Квентині ти не протримався би день. Ми всі відчули би, як ти пахнеш страхом і слабкістю. Наглядачі били б тебе по голові, а перед тим, як посадити в карцер, — це, щоб ти знав, це холодна бетонна яма, я в такій сидів тижні і тижні, — віддали би тебе нам. Снаффі або хтось інший з ворів, купив би тебе за дві, ну три, пачки сигарет, і задницю тобі розірвали би на німецький хрест — початок, сука, твого шляху підараса».

Номер 8612 заціпенів від лютого наїзду Карло. Мені треба якось рятувати ситуацію, бо я відчуваю, що Карло от-от вибухне. Наша обстановка, яка так нагадувала справжню в’язницю, повертає його думки до років мук, що закінчилися лише кілька місяців тому.

«Карло, дякую, що змалював цю реалістичну картину. Проте перш ніж ми продовжимо, мені потрібно дізнатися дещо у в’язня. 8612-й, ви розумієте, що я маю вплив на охоронців і можу зробити так, аби вони вас не зачіпали, якщо ви залишитеся і співпрацюватимете. Вам потрібні гроші? Ви недоотримаєте їх, якщо вийдете з експерименту раніше».

«Звісно, так, але...»

«Добре, тоді хай буде так: охоронці більше не зачіпатимуть вас, ви залишаєтесь і заробляєте гроші, а натомість усе, що вам треба робити, — це час від часу співпрацювати, час від часу ділитися зі мною деякою інформацією, яка була б корисною для процесу управління в’язницею».

«Ну, я не знаю...»

«Поміркуйте над моєю пропозицією, а після доброї вечері, якщо ви все одно вирішите піти, то все гаразд: вам заплатять за той час, який ви тут провели. Утім, якщо вирішите продовжувати й отримати всі гроші, не впадати в істерики і співпрацювати зі мною, то ми забудемо проблеми, що виникли першого дня, і почнемо спочатку. Так?»