Джен Сінсеро - Крутість тобі личить - як перестати сумніватися в собі й почати жити на повну

Окрім фактору здоров’я, подумай про те, як витрачати більше часу на приємні речі, котрі тебе надихають. Це має бути твоїм пріоритетом, бо, гм, навіщо тоді жити? Який сенс усвідомити у вісімдесят п’ять років, що ти «не зміг знайти часу», аби зробити своє життя цікавішим? Що б ти робив, яку б цікаву справу вибрав замість усіх своїх обов’язків? Це не розкіш, що доступна тільки для людей, які багатші, розумніші чи мають менше труднощів, ніж ти. Це можливість для людей, які витрачають час на те, щоби спланувати цікавіше життя.

Використовуй поради, які я дала тобі в цьому розділі, щоби мати час на відпочинок і цікаві моменти, які ти хочеш пережити, щоби ти міг насолоджуватися своїм дорогоцінним життям, поки ще його маєш.

4. ЛЮБИ СЕБЕ

Ти — молодець.

Коли я жила у Нью-Мексико, одна з моїх подруг захотіла пройтися зі мною у печеру в горах Джемез. «Фактично та печера схожа на велику нору в землі, — сказала вона, — але я чула, що там справді круто». Їй не дуже добре вдалося розрекламувати мені це місце, особливо тоді, коли вона почала розповідати, що нам доведеться рачкувати всередині. Але я просто її не слухала. Печери мене не цікавлять, і не важливо, якого вони розміру. Я просто хотіла піти на прогулянку та піднятися в гори, і там було чудове місце, де можна з’їсти бургерів, на яке я натрапила, коли востаннє там гуляла. Печера була лише проміжним елементом нашої мандрівки, як зупинка на заправці.

Після того як ми із захватом проїхали під нескінченним небом Нью-Мексико і пройшлися червоною ґрунтовою стежкою через сосновий ліс, ми дісталися печери. Вона була точнісінько такою, як її описувала моя подруга: маленька нора в підніжжі невеликого пагорба, але достатніх розмірів, аби туди проповзти. Подруга кинула мені пару наколінників і ліхтарик та полізла першою. Я рушила за нею навкарачки, тримаючи ліхтарик у зубах, і через десять хвилин нашого перебування в печері я відчула, що вхід, а з ним і сподівання з’їсти ще хоч один бургер у своєму житті, зникли. Якби щось вилізло на нас з глибини печери, ну, скажімо, якесь чудовисько, чи раптом почалася б повінь або землетрус, чи вилізла б гримуча змія або навіть комар, ми опинилися б у справжній халепі. Тунель усередині скелі з білого каменю оточив нас і замкнувся так щільно, що, коли моя подруга врешті зупинилася і захотіла спертися до стіни, щоби посидіти, їй довелося настільки схилити голову, що здавалося, ніби вона зараз почне жувати свою шию. Чорт забирай, що я тут роблю?!

«Гаразд, а зараз буде ще крутіше. Ти готова? — запитала вона. — Вимкни світло». Вона натиснула на свій ліхтарик і кивнула мені, щоб я зробила так само. У ту мить, коли зникло світло, я відчула абсолютну найтемнішу темінь, чорну, як смола (чорт забирай!), найчорнішу темінь пітьми, яку будь-коли могла взагалі уявити.

Коли щось поповзло мені ззаду по шиї, у мене почалася істерика. І тоді вперше в житті я зрозуміла, що таке страх.

Тому що страх був єдиним, що я могла бачити в тій норі. Він сидів там, всюдисущий, гігантський, все­охопний, прямо витріщався мені в обличчя, запитуючи: «Ну що, ти дозволиш мені тебе проковтнути, чи як?»

Страх був таким всепоглинаючим, що я без жодних зусиль уявила, що таке симптоми клаустрофобії зі всіма її шкрябаннями, кусаннями, емоційним шаленим криком. Було так страшно, що ми з подругою просто сиділи, витріщалися на стіну і не могли поворушити губами ще кілька тижнів потому, як наші скалічені та закривавлені тіла витягли з печери.

Чи… не витягли.

У мене був вибір.

Боятися чи не боятися — ось у чому питання.

Із радістю повідомляю, що я вирішила продовжити божевілля страху і відмовилася спокійно повзти назад із печери на поверхню землі, залиту сонячними променями, у відкритий простір, де люди ходять на двох ногах. Коли я згодом таки вибралася назовні, у мене був повен рот піску та міцно стиснута щелепа від того, що я постійно тримала у зубах ліхтарик. Але я виповзла звідти з новим та неймовірним розумінням, що ти сам вибираєш страх.

Це так просто: страх є завжди, він чекає і готовий будь-якої миті зруйнувати тебе. Але ми маємо вибір: будемо продовжувати боятися чи просто увімкнемо світло, виженемо його з нори й продовжимо повзти далі. Я також усвідомила, що прогнати страх дуже легко, просто необхідно створити певні умови та повірити у власні сили.