Лоретта Бройнинг - Керуй гормонами щастя

Можливо, вам доводилося чути про Ігнаца Земмельвейса – австрійського лікаря, що жив у XIX столітті, – він першим відкрив, що миття рук може врятувати життя. Можливо, ви знаєте, що медична громадськість того часу сприйняла відкриття Земмельвейса із глузуванням і поставилася до нього вкрай зневажливо. У своїй книжці відомий хірург та автор медичних текстів Шервін Нуланд стає на захист тодішньої медичної спільноти. Про який захист тут може йтися?

Як пише Нуланд, коли Земмельвейс наполягав, щоб його колеги мили руки хлорованою водою – найбільш ефективним з досяжних на той час антисептиків, – це зовсім не було ввічливим проханням. Аргумент Нуланда здається беззмістовним.

Зрештою, Земмельвейс знав, що нехтування його рекомендацією закінчиться болісною смертю матері, а дитина залишиться сиротою. Хто б зберігав спокій та ввічливість у подібній ситуації? Проте в книжці порушене важливе питання. Найкраще, що Земмельвейс міг зробити для пацієнтів, – це донести інформацію до своїх колег у такій формі, щоб вони її сприйняли. Нуланд лише залишається реалістичним, тому його книжка й потрапила до цього переліку.

За часів Земмельвейса бактерії ще не було відкрито. Лікарі висміювали нісенітницю про те, що невидимі живі організми поширюють хвороби. У ті роки панував так званий анатомічний напрямок: акушери захоплювалися препаруванням трупів. Вони працювали в анатомічному театрі, а потім йшли приймати пологи та заносили інфекцію до родових шляхів породіллі. Рівень смертності серед породіль у лікарнях був надзвичайно високим. Земмельвейсу вдалося звести його практично до нуля завдяки тому, що він жорстко стежив, щоб персонал мив руки хлорованою водою. Він мав завоювати загальну повагу та шану. Чому ж багато вчених та лікарів ставилися до його відкриття негативно?

Давайте проаналізуємо мотивацію інших людей. Земмельвейс міг довести свою теорію тільки в один спосіб: повсюдно зобов’язати лікарів мити руки перед оглядом пацієнта. Не можна було залишати це питання на розсуд лікаря, оскільки тоді пацієнти продовжували б вмирати, а теорія Земмельвейса так і залишилася б непідтвердженою. Було необхідне жорстке дотримання правил миття рук, але лікарів це дуже дратувало.

Тоді Земмельвейс написав п’ять листів: чотири особисті – знаменитим лікарям і один загальний – усім акушерам, щоб розповісти про своє відкриття. На той час це був найрозумніший крок, але, на жаль, він не спрацював. Нуланд пояснює це кількома причинами. По-перше, Земмельвейс не провів лабораторних досліджень і не опублікував їхні результати так, як то було заведено в науковому співтоваристві. Коли це зробили Луї Пастер та Джозеф Лістер, думка медичної спільноти змінилася досить швидко. Нуланд уважає, що Земмельвейс занадто різко реагував на неприйняття з боку колег через те, що під час навчання в університеті його професійні ідеї також неодноразово відхилялися. Крім того, Нуланд указує на ще один аспект. Земмельвейс був угорцем за походженням, але про своє відкриття писав німецькою. Нуланд уважає, що німецьке наукове співтовариство не сприймало його через походження, тоді як угорські лікарі не довіряли йому через те, що він писав німецькою.

Можливо, це раціональні аргументи, але чи надають вони цілковите уявлення щодо цієї історії? Прочитайте книжку та вирішуйте самі. На мою думку, Нуланд перебільшує роль суспільного неприйняття. Жоден лікар не захоче зізнатися, що з його вини сталося стільки жахливих смертей. Земмельвейса підштовхнула до цього трагічна загибель його найкращого друга, що під час розтину трупа випадково поранив палець, після чого в нього почався сепсис. Земмельвейс, який багато міркував над причиною пологової гарячки, швидко зрозумів, що смерть друга сталася з тієї ж причини, через яку гинули породіллі. Особистий біль від втрати стимулював синтез кортизолу, під дією якого мозок «переформатувався» набагато швидше, ніж від читання статистики в наукових виданнях.

На той час, коли Пастер і Лістер виступили зі своїми науковими концепціями, теорія про те, що збудники хвороб – це бактерії, уже в тому чи іншому вигляді висловлювалася протягом декількох десятиліть. Інакше кажучи, вирішальною стала думка того покоління людей, що сприймало ідею стосовно бактерій у той період свого життя, коли йшов активний процес мієлінізації їхніх нейронних зв’язків. Зрушення в суспільній свідомості сталося не тільки через те, що було зібрано достатньо даних, але й тому, що на зміну колишнім ученим мужам прийшли люди, які сприйняли цю інформацію в тому віці, коли їхній мозок відрізнявся найбільш високим ступенем нейропластичності.