Лоретта Бройнинг - Керуй гормонами щастя

Часом примати дратують одне одного. Це викликає в них прагнення «зробити щось негайно», і такою дією для них стає грумінг. Окситоцин допомагає приматам підтримувати необхідну для виживання соціальну довіру, попри неминучі конфлікти, що між ними трапляються.

Довіра та зрада

Фізичне співіснування сприяє довірі, оскільки під його впливом формується окситоциновий ланцюжок. Якщо одна тварина перебуває поруч з іншою, яка не заподіює їй шкоди, у першої поступово формується очікування довіри. (Можна згадати, що приблизно в такий самий спосіб формується соціальна прихильність у студентів, що живуть в одній кімнаті в гуртожитку.) При цьому хибний вибір об’єкта довіри загрожує виживанню. Часто можна помітити, що в шимпанзе бракує пальців: це сумний наслідок того, що вони надто близько підпустили до себе не того примата. Коли одна мавпа розслабляється і дозволяє іншій чистити свою шкіру – це величезний акт довіри. Синтез окситоцину стимулюється під дією дотиків, оскільки в природі довіра та дотик «ідуть у комплекті».

Тварина, яка перебуває поблизу, швидше завдасть вам шкоди, ніж та, що на відстані. Це означає, що ваше прагнення окситоцину цілком здатне вам нашкодити. Протягом еволюції мозок навчився не довіряти тим, хто цього не заслуговує. Коли довіра не виправдовується, мозок реагує викидом кортизолу. Під його дією формуються нові нейронні зв’язки, що скасовують колишні, які було збудовано під дією окситоцину. Тому зрада близьких залишається в людській пам’яті надовго.

Для людей зрада – це абстрактне поняття. У тваринному світі все є вкрай визначеним. Наприклад, коли павіан чує заклик про допомогу від партнера з грумінгу, то зазвичай кидається на його захист. Він ризикує життям заради свого родича й очікує на таку саму поведінку у відповідь. Якщо партнер з грумінгу не відповідає на заклик про допомогу, це може коштувати іншому павіанові життя. У нього відбувається викид кортизолу, і його очікування щодо цієї мавпи змінюються. Павіан більше не ризикуватиме власним життям заради «зрадника». Більше того, він знайде собі іншого партнера з грумінгу. Нейрохімічні реакції мозку визначають поведінку, що забезпечує виживання особини. Тут не існує потреби в абстрактних теоріях зради.

Ссавці постійно змушені приймати складні рішення, що стосуються довіри. Левиця може довіряти самцеві, який з’їв її потомство. Газель може довіряти товаришам по стаду, що іноді надають сигнали помилкової тривоги. Тварина незмінно перебуває перед вибором: між окситоцином від почуття довіри і кортизолом від реальної загрози.

Припустімо, хтось із однокласників наполегливо домагався вашої довіри, щоб потім списати у вас контрольну. Ви можете сприйняти це за зраду, і ваш однокласник теж може розцінити вашу відмову дати списати як зраду. У нас формуються очікування щодо наших соціальних зв’язків, але часто ці очікування не відповідають реальності. Людина шукає щирих стосунків, бо вони викликають приємні емоції і допомагають забезпечити виживання. Водночас вона болісно переживає, коли її довіра не виправдовується, бо це викликає в неї внутрішнє відчуття загрози. Рішення вкладати сили в розвиток соціальних зв’язків дається нелегко. Після кількох розчарувань людина менш схильна довіряти в майбутньому. Чи варто дивуватися, що звичку до негативного мислення так просто отримати і так складно від неї позбутися?

Короткочасна та довгострокова довіра

Люди часто з подивом помічають, що довіряють незнайомому попутнику. У цьому випадку в нас немає жодних очікувань, а це означає, що ризик почуватися згодом зрадженим теж є невисоким. Людина просто насолоджується припливом окситоцину. Після завершення поїздки колишні попутники, імовірно, ніколи більше не зустрінуться. Мозок шукатиме інші способи стимулювати синтез окситоцину.

Короткострокові моменти довіри не здатні захистити тварину тією самою мірою, що й довгострокові щирі стосунки. Наприклад, секс (про нього ми поговоримо докладніше трохи нижче) стимулює великий викид окситоцину. Це буквально сплеск довіри на короткий проміжок часу. Незабаром окситоцин розпадається, приємні відчуття минають, поки щось знову не почне їх стимулювати. Мозок людини вважає за краще стійкі соціальні зв’язки, проте вони можуть супроводжуватися конфліктами та обмеженнями, тому він продовжує шукати способи отримати окситоцин без кортизолу.

Вистави та видовищні види спорту стимулюють синтез окситоцину. Людина перебуває в оточенні тисяч інших глядачів чи вболівальників, які очікують побачити те саме, що й вона. Під час заходу глядачів об’єднують схожі почуття. Але потім люди в натовпі не допоможуть одне одному вижити. Прекрасне відчуття спільності та єднання було лише сплеском окситоцину. Мозку хотілося б постійної дії окситоцину, але йому не подобаються розчарування, що постійно з’являються протягом життя у «великому стаді». Внутрішній ссавець прагне отримати приємні відчуття, не спровокувавши при цьому негативні.