Лоретта Бройнинг - Керуй гормонами щастя

• Мозок ссавців постійно порівнює винагороду та очікування. Якщо винагорода перевершує очікування, відбувається викид дофаміну. В іншому випадку це призводить до розчарування і викиду кортизолу. Ці нейрохімічні коливання мотивують ссавця продовжувати шукати те, що забезпечує його персональне виживання.

• Виявлення закономірності в купі деталей стимулює синтез дофаміну. Людина шукає закономірність у погрозах та перешкодах у своєму світі, тому що це викликає в неї приємне відчуття, ніби вона здатна задовольнити свої потреби. Малий мозок концентрується на закономірностях у своїй матеріальній дійсності, тоді як розвинений мозок людини здатний конструювати нові закономірності, що виходять за межі лише практичного досвіду.

• Коли людині здається, що вона виявила закономірність в історичному процесі, вона відчуває, що здатна захистити себе та інших. Це приємно. Однак для підтримки цього позитивного відчуття необхідно, щоб решта погодилися прийняти її точку зору й слідувати обраним нею курсом. Людині може здаватися, що весь світ буде в небезпеці, поки інші не діятимуть згідно з її планом.

Безпека в громаді – це добре, але мозок ретельно вишукує тих, кому можна довіритися

Протягом еволюції людський мозок засвоїв, що громада є підґрунтям безпеки. Ніхто не сперечається, що ми, люди, обожнюємо незалежність, нам не до вподоби бути «одним із стада». При цьому мозок ссавця сприймає ізоляцію як загрозу для виживання. Врешті-решт ми постійно постаємо перед дилемою: нам погано і «в стаді», і поодинці.

Гормон окситоцин викликає приємне відчуття безпеки, коли ми не самі. Це те, що ми звикли називати довірою. В умовах дикої природи соціальна довіра забезпечує виживання, і, коли воно виникає, мозок нагороджує нас позитивними відчуттями. Зрозуміло, не можна довіряти першому-ліпшому – це, безумовно, невдала стратегія виживання. Протягом еволюції людський мозок навчився приймати зважені рішення – кому можна довіряти, а кому ні. Було б приємно відчувати приплив «затишного» окситоцину повсякчас, але цей гормон синтезується тільки тоді, коли нам здається, що довіряти безпечно.

У тваринному світі синтез окситоцину стимулюється постійною фізичною присутністю стада, зграї або групи. Значна частина цього гормону виділяється під час контакту з близькими особинами, що їм можна довіритися. Під дією окситоцину формуються нейронні зв’язки, які повідомляють тварині, кому можна довіряти в майбутньому. На жаль, у цієї медалі є й зворотний бік, бо коли ссавці збираються докупи, вони починають конфліктувати. Тварина може відокремитися від стада, але в дикій природі вона швидко стане здобиччю хижаків. Мозок ссавців починає виділяти кортизол тільки-но рівень окситоцину падає. Це мотивує тварину прагнути безпеки всередині групи попри можливі конфлікти.

Протягом значного періоду свого існування людство переважно жило в племенах або родинах. Усе свідоме життя люди намагалися відповідати очікування групи. Думка про ізоляцію здавалася нестерпною, оскільки загрожувала фізичному виживанню, тому більшість людей робили все, що від них вимагало суспільство. Ситуація, коли хтось чинив так, як йому заманеться, була виключенням. У сучасному світі виживання вже не залежить від цих зв’язків. Сьогодні на зміну племені та родині прийшла система, що з нею можна пов’язати забезпечення виживання. Якщо в людини виникає конфлікт з оточенням, вона цілком здатна ризикнути розірвати колишні соціальні зв’язки та почати вибудовувати нові.

Розраховувати на почуття соціальної довіри набагато складніше, ніж здається на перший погляд. Дуже часто ці спроби закінчуються розчаруванням. Для полегшення неприємних відчуттів на допомогу приходить негативне мислення, що стимулює почуття «ми тут усі разом» і не викликає розчарування від перебування «в стаді». Воно породжує позитивні емоції від того, що всі хороші хлопці «з вами», не даючи турбуватися з приводу того, чи дійсно вони фізично поруч. Людина може насолоджуватися самотністю, але коли цей стан триває досить довго, мозок ссавця надсилає сигнал загрози. Якщо відповіддю на тривожне почуття буде думка «світ котиться під три чорти», можна заспокоїти себе тим, що разом із вами під три чорти котиться і решта людства.

Але вам доведеться заплатити за довіру в цинічному стаді. Тобто людині дуже нелегко відчувати довіру в суспільстві, для якого притаманне негативне мислення. У цьому разі людина відчуває загрозу щоразу, коли загрозу відчуває її оточення. Крім того, людина ризикує опинитися в ізоляції, якщо наважиться не поділяти думку групи. Вигнання з групи сприймається внутрішнім ссавцем як загроза життю. Щоб уникнути цієї загрози та зберегти колишній рівень окситоцину, потрібно розділяти всі негативні переконання групи. Людина починає виправдовувати своє негативне мислення фактами та принципами. Така поведінка здається нормальною, коли всі члени групи сконцентровані на однакових фактах та принципах. Навряд чи хтось усвідомлює те, що члени групи дотримуються негативного мислення заради безпеки групи. Побудувати соціальну довіру дуже нелегко, тому все, що стимулює синтез окситоцину, здається привабливим.