Зиґмунд Фройд - Вступ до психоаналізу

Таке надзвичайне, просто-таки центральне значення для лікування має перенос при істерії, істерії страху та неврозі нав’язливих станів, що їх, отже, ми мали цілковите право об’єднати під назвою неврози переносу. В кого під час аналітичної роботи виникло очевидне враження, що він постав перед фактом переносу, той уже не сумніватиметься, які саме згнічені жадання виявили себе через симптоми даного неврозу, і не потребуватиме переконливіших доказів на підтвердження їхньої лібідозної природи. Тож можна сформулювати так: нашу переконаність, що симптоми означають не що інше, як сурогатне задоволення лібідо, остаточно підтверджує лише наявність переносу.

Тепер у нас є всі підстави вдосконалити нашу попередню динамічну концепцію процесів лікування і узгодити її з цим новим відкриттям. Коли перед пацієнтом постає завдання вирішити нормальний конфлікт і подолати опір, на який ми вказали йому під час аналізу, потрібна якась могутня рушійна сила, що схилила б його до бажаної для нас постанови і провадила б до одужання. Бо інакше може статися, що він вирішить повторити попередній результат і дозволить тому, що піднялось у його свідомість, знову відступити під дією згнічення. Результат такої боротьби не залежить від інтелектуальної прозірливості хворого — для цього їй бракує і сили, і свободи, — а визначений тільки його ставленням до лікаря. Поки пацієнтів перенос має позитивний знак, він зодягає лікаря в шати авторитету, перетворюється у віру в його слова і погляди. Без такого переносу — або коли перенос негативний — хворий ніколи б не дослухався до лікаря та його аргументів. Віра відтворює історію свого власного походження: вона похідна від любові й попервах не потребує аргументів. Тільки згодом вона так їм поступається, що починає критично оцінювати їх, коли їх вимовить той, до кого відчувають любов. Без такої підтримки з боку віри аргументи не мали б ваги для пацієнта, так само як не мають її і для більшості звичайних людей. Отже, і з інтелектуального боку людина загалом доступна впливам тільки тією мірою, якою здатна до лібідозних наснажень об’єктів, і тому ми маємо всі підстави вбачати в надмірі нарцисизму межу сприйнятливості людини до впливів, яка не зникає, навіть коли застосовувати найкращу аналітичну техніку, — через те ми й боїмося цього надміру.

Здатність спрямовувати лібідозне наснаження об’єктів ще й на особи слід, звичайно, приписати всім нормальним людям. Схильність до переносу в так званих невротиків — це лише надзвичайне посилення цієї загальної властивості. Було б украй дивовижним, якби таку поширену і важливу людську рису ніколи не помічали й не використовували. І її таки справді помітили. Бернгайм із непомильною прозірливістю збудував учення про гіпнотичні явища на твердженні, що всі люди меншою або більшою мірою піддаються навіюванню, сугестії. Людська сугестивність — не що інше, як схильність до переносу, взята в трохи вужчому розумінні, бо негативний перенос уже виходить за її межі. Але Бернгайм не спромігся сказати, що таке власне сугестія і як вона виникає. Вона становила для нього основоположний факт, і він не міг пояснити її походження. Він не помітив залежності «suggestibilité» від сексуальності, від функціонування лібідо. Зостається лише зауважити, що в своїй техніці ми тільки тому відмовилися від гіпнозу, щоб знову відкрити сугестію вже у формі переносу.

А тепер я зупинюсь і надам слово вам. Я помітив, як одне заперечення набуло у ваших думках такої сили, що, мабуть, відібрало б усяку здатність слухати, якби ви його не сформулювали словами: «Отож ви нарешті призналися, що й самі, як і гіпнотизери, працюєте з допомогою сугестії. В нас давно вже була така підозра. Але ж навіщо тоді всі ті манівці пригадування минувшини, розкриття неусвідомленого, тлумачення і зворотного перекладу перекрученого, незмірні витрати зусиль, часу і грошей, коли єдина справді діяльна сила — сугестія? Чому ви безпосередньо не навіювали проти симптомів, як чинять чесні гіпнотизери? І далі, якщо ви хочете виправдатися тим, що на тих манівцях, якими ви блукали, вам пощастило зробити численні психологічні відкриття, що були б недоступні при безпосередньому навіюванні, то хто тепер поручиться за правдивість цих відкриттів? Може, й вони є наслідком сугестії, тільки вже ненавмисної? Хіба і в цій царині ви не могли втовкмачити пацієнтові все, що вам хотілося й видавалося слушним?»

Те, що ви закидаєте мені, надзвичайно цікаве й потребує відповіді. Але сьогодні я дати її не можу, бо немає часу. Отже, почекайте до наступного разу, й ви пересвідчитесь, що відповісти я можу. А сьогодні я повинен довести до кінця вже почате. Я пообіцяв із допомогою явища переносу з’ясувати вам, чому наші терапевтичні зусилля при нарцисичних неврозах не мають анінайменшого успіху.