Барбара Шер - Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш

Точка кризи № 1: на початку , коли сфера, у якій ви наважилися діяти, або сама дія для вас нові, а ви не маєте солідного досвіду успіху, котрий можна було б протиставити фантазіям про майбутню катастрофу.

Точка кризи № 2: коли для досягнення мети ви повинні зробити щось, чого вам не хочеться робити. Хоч яким геніальним буде ваш мозковий штурм, на шляху до майже кожної мети є кілька кроків, які вам не дуже подобаються. Наприклад, грати гами, щоб стати майстром джазових імпровізацій. Або вивчати диференціальне числення, якщо мрієте бути морським біологом. Або дописати дисертацію (нікому не хочеться її закінчувати). Усе це може спричинити серйозну кризу бездіяльності, тому що значно спокійніше сидіти під загорожею на дорозі, мріючи про свою мету, ніж долати цю перешкоду, аби рухатися далі. За такою загорожею також зручно сховатися, якщо вас досі трохи лякає ідея справжньої реалізації власної мети. Можу побитись об заклад, що більшість хронічно незакінчених дисертацій завдячують своїм довгим життям комбінації цих чинників.

Точка кризи № 3: коли ви наблизилися до нового рівня ризику чи публічності. Я знаю одну перспективну письменницю, яка отримувала величезне задоволення від своїх перших кроків, але заклякла того дня, коли перечитала написане та зрозуміла, що вона не лише серйозно ставилася до роботи, але й виявилася дійсно вправною. Через три місяці самостійного фотографування Андреа почувалася цілком комфортно, працюючи з камерою, але в той день, коли домовилась показати свої знімки професійному фотографу, злякалася. Це абсолютно природно.

Я розповідала вам про Метью, чоловіка, який двадцять років не брав до рук пензля і прагнув повернутися до живопису заради власної втіхи. Усе йшло як по маслу, поки він сам робив ескізи, брав приватні уроки малювання вдома, навіть під час занять у маленькій художній школі. Натхнений цією перемогою над своєю сором’язливістю, він записався на курси живопису до престижної школи мистецтв – і зламався. Він заходив до будівлі і виходив знову й знову, повторюючи: «Я не можу цього зробити. Там уміють писати картини всі, крім мене».

Перше, що я йому сказала: «Ти не можеш зараз зупинитись. Коли впораєшся зі страхом, тоді інша річ. А зараз можеш панікувати, почуватися паскудно, ненавидіти себе, але не кидати живопис!» І це також перше правило для вас, якщо з вами трапилася криза. Ніколи, ніколи не здавайтеся або не змінюйте мети, коли налякані, збентежені чи пригнічені . Щойно цей складний період буде позаду і ви знову почуватиметеся добре, можете змінити мету, якщо виявиться, що вона вам не до вподоби. Але не тоді, коли вам погано ! Коли ви в такому стані, вам як ніколи потрібно продовжувати рухатися вперед, але це так важко робити самотужки. Ви б упоралися, якби могли тримати когось за руку під час кожного кроку на вашому шляху. Це називається інтенсивним піклуванням .

Що зробив Метью – він знайшов товариша, який би відводив його на заняття щовечора протягом тижня. Якщо точніше, подруга Шерон тягла його до школи й чекала, поки він зайде до класу. За дві години вона зустрічала його після уроку, і вони йшли кудись разом, аби випити по чарочці чогось міцненького. Протягом другого тижня Метью ходив на курси сам – трохи невпевнено, але ходив. Він зустрічався з Шерон кілька разів після занять, але здебільшого просто «звітував» їй по телефону перед виходом, кажучи: «Ну, я пішов». Наприкінці цих двох тижнів Метью зателефонував Шерон і сказав: «Дякую, що змусила мене це зробити. Тепер ти мене звідти не витягнеш».

Зовсім не обов’язково бути учасником системи товаришування, щоб забезпечити собі інтенсивне піклування, хоча так значно легше. Просто в критичній ситуації можна попрохати близького друга або члена родини допомогти вам під час кризи. І для них, і для вас важливо розуміти, що це не справжній нервовий зрив. Це просто тимчасовий напад страху сцени, і вам потрібна людина, яка з любов’ю, легенько підштовхне вас до виходу на сцену. Розуміючи це, якщо на вас чекає складна співбесіда або інша ситуація, що вимагає демонстрації ваших здібностей, можете взяти когось із собою, щоб було кому провести вас безпосередньо до дверей і чекати, а потім міцно обняти й нагодувати гарячим супом, коли ви звідти вийдете. Ви також можете домовитися про кризові дзвінки .

Вони знадобляться, коли ви, наприклад, відчуєте, що наближається важкий тиждень. Можна попрохати свого товариша (або того, хто виконує цю роль): «Допоможи! Мені потрібно написати тридцять сторінок заявки цього тижня, а я не можу». Або товариш може сам помітити ознаки кризи, що насувається, і сказати: «Гаразд, я хочу, аби ти телефонував мені о дев’ятій кожного ранку перед тим, як сідати за друкарську машинку. Потім дзвонитимеш об одинадцятій, повідомляючи, що написав хоча б один абзац. Далі я чекатиму твого дзвінка о четвертій». Під час кризи товариш повинен наказувати вам, як шкільний учитель. (Не забувайте, що він є «уповноваженим представником вашої найкращої сутності».) Таким чином, коли ви «застрягли», ви не залишаєтеся з цим на самоті. У вас є хтось, хто змусить вас почати діяти вранці і кому треба буде звітувати наприкінці робочого дня. Часті кризові дзвінки також допоможуть розділити значне за масштабом завдання на посильні частини: один абзац чи одна сторінка – один дзвінок.