Барбара Шер - Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш

Після того як основна частина годинної ділової зустрічі закінчиться, можете зайнятися репетицією співбесіди або складанням чернетки резюме (ви якраз будете до цього готові). Можна просто сісти й помріяти, як це буде класно, коли ви обоє досягнете своїх цілей. Можете відкоркувати пляшку вина й теревенити весь вечір, а можете піти додому. Я дійсно хочу, щоб ви на власному досвіді відчули, як це – виходити зі словами: «Побачимося наступного тижня: я розповім тобі, як ідуть справи, а в середу зателефоную».

Дзвінок вашого товариша посеред тижня може дати вам заряд мужності та мотивації, коли це буде найнеобхіднішим: перед самим початком якоїсь складної справи, або відразу після того, як її буде виконано, або в обох випадках. («Ти готовий іти на співбесіду? Гаразд, зателефонуєш мені одразу, як вона закінчиться, і розповіси, як усе пройшло».) Я не маю на увазі лише дзвінки, які ви пообіцяли зробити під час щотижневої ділової зустрічі, але також спонтанні прохання про допомогу чи пораду або ситуації, коли ви раптом захочете привітатися з товаришем чи просто перекинутися кількома словами. Якщо ви домовилися з ним постійно бути на зв’язку, це дозволить вам обом не почуватися самотніми. Але, як і будь-яка інша угода про взаємодопомогу, вона може вийти з-під контролю. Якщо людина, з якою ви об’єднуєтеся в команду, хоча б трохи схильна поводитися, наче «малюк» (дивіться розділ 7), через деякий час ви будете здригатися від будь-якого дзвінка, що лунатиме у вашому домі. Знов-таки, найкращим запобіжним заходом у цій ситуації стане правило.

Жодна така телефонна розмова не повинна тривати довше ніж три хвилини. Крім того, що це заощадить гроші, трихвилинний ліміт буде нагадувати вам про те, що слід цінувати як власний час, так і час вашого товариша. Тепер, коли у вас є мета, ви живете в чітких часових рамках , а для жінок та інших колишніх «непереможців» це геть незвичний досвід, який вимагає практики. Людям, у котрих немає таких рамок, не залишається нічого іншого, як хвилюватись і піклуватись одне про одного роками, а от тим, хто прагне досягти мети, доводиться розрізняти лінійний час, призначений для виконання дій, і вільний, або «глобальний», – для розваг та вияву почуттів. Лінійний час слід використовувати ефективно, тоді як «глобальний» можна тринькати, наче гроші, призначені на дрібні витрати. Цілком нормально зателефонувати товаришеві, сказавши: «Це діловий дзвінок, який я обіцяв зробити», – поговорити три хвилини, а далі набрати номер ще раз і теревенити весь вечір, якщо вам цього хочеться. У такий спосіб ви зрозумієте, що справа – це справа.

Ще одна порада. Якщо товариш колись зателефонує вам і почне без упину виливати весь свій негатив, пам’ятайте: що б ви не робили, не намагайтеся розв’язати проблему , інакше ніколи не зможете покласти слухавку. Якщо він чи вона говорить: «Моя дружина / чоловік не кохає мене, я надто товстий / товста», – не пропонуйте допомоги. Якщо ви відповісте: «О ні, ти не товстий / товста, може, тобі знайти іншу дружину / чоловіка», – лише спровокуєте гру «Так, але…». Просто послухайте ще трохи, а потім запитайте: «Що я можу зробити, аби допомогти? Скажи мені». Це маленьке речення є чарівним. Якби більше людей знали про це, телефонні компанії могли б збанкрутувати.

Я не знаю, де ви вперше почули термін «система товаришування». Я – на заняттях із плавання в початковій школі, де мала стежити за однією дівчинкою, а вона – пильнувати мене, щоб ніхто не потонув. Буває час, коли ваш товариш, із яким ви спільно йдете до успіху, також може виконувати роль сумлінного рятувальника.

Я маю на увазі ті скрутні моменти, коли вам треба щось зробити, а ви розумієте, що зробити цього не можете. Сама тільки перспектива зателефонувати до школи Монтессорі й запитати, чи не потрібен їм помічник учителя, викликає у вас напад апендициту. Або наближається дедлайн закінчення дисертації, а ви з відчаєм усвідомлюєте, що не встигнете: усі думки безслідно зникають, як тільки ви бачите чистий аркуш у друкарській машинці. Або вам призначено співбесіду, але у вас таке відчуття, що коли дістанетеся потрібних дверей, то розвернетесь, підете додому і з’їсте цілу пачку кукурудзяних пластівців. Те, що ви маєте зробити, – просто надто тяжке завдання, або у вас якийсь загадковий та жахливий ступор.

Це зветься кризою . Рано чи пізно це трапляється з кожним, й існують три особливо небезпечні моменти на шляху до мети, коли настання кризи є найбільш імовірним.