Валерій Семиволос - І люмпен в тій країні править балом…

У зв’язку із чим можна передбачити, що доля командно-адміністративної модифікації системи управління а-ля Янукович і Ко малоперспективна і її очікує досить скоре банкрутство. Якщо, звичайно, до того часу доживе сама компанія на ім’я Україна.

А тому наостанок повторюсь, сучасне вторгнення люмпенства у владу є фактором, який жорстко впливає на весь політико-економічний ландшафт країни.

Руйнівний потенціал люмпенства вже використовується певними силами для політичної дестабілізації, захоплення та утримання влади і в силу цього мусить кваліфікуватися як реальна загроза безпеці особи, суспільства і держави.

Багато-хто з аналітиків занепокоєнні процесами люмпенізації українського суспільства та небезпеками, які вони несуть для країни. І треба сказати, що такі побоювання ґрунтуються на низці вагомих факторів.

Зокрема, загальне зубожіння народу, винищення до 40 % малого і середнього бізнесу, приховані інфляція та безробіття, значна криміналізація народонаселення викликані першою хвилею кризи, напевне, будуть поглиблені другою хвилею та низкою сприятливих цьому дій теперішньої влади — гестапівський податковий кодекс, рабовласницький трудовий кодекс, відлучення від активної участі в політичному житті країни значної частини люду через нове місцеве виборче законодавство, підвищення цін на алкоголь, тютюн, газ та комунальні послуги.

Історія ж знає чимало прикладів того, як пауперські сільські прошарки та люмпенство міст ставали соціальною базою суспільних потрясінь, формування та зміцнення авторитарних і тоталітарних політичних режимів.

Тому спробуємо дати фрагментарний портрет цього соціального явища на ім’я

Економічний характер люмпенства визначається його опосередкованим зв’язком із існуючими в суспільстві укладами економічного життя. Механізм цього зв’язку — соціальний паразитизм. В силу існуючих економічних обставин певна частина суспільства може бути витісненою із сфери суспільно-корисної праці, в наслідок чого формується абсолютно зневажливе ставлення до неї. Сам люмпен вже не тільки не може, але й не бажає працювати.

В політичній сфері люмпенство традиційно розглядається як суто деструктивна сила, здатна дестабілізувати політичний стан. Одночасно політична складова соціального портрету люмпенства далеко не однозначна та суперечлива. Тут маємо і нестримне політичне бунтарство анархічного штибу, і глибоке несприйняття, шалену ненависть до послідовних, осмислених методів, упорядкованих форм соціально-політичної боротьби, до цивілізованих способів участі в політичному житті суспільства.

Тут, нарешті, непередбачуваність політичної поведінки люмпенства, його продажність, готовність за будь-яку подачку йти на найпідліші вчинки, виключна здатність провокувати відповідні репресії силових структур влади і тим самим остаточно підірвати, найспокійнішу і найбезневинну ситуацію в країні чи регіоні.

У люмпенства буквально витравлене почуття культурного спадку. Не випадково на протязі усієї історії людства у своєму ставленні до культури люмпенство заявляло себе однозначно примітивно — це тотальне заперечення культурного прогресу і культури як такої.

Заразом із тим неможливо не помітити стійку готовність люмпена до буквально «наркологічного» сприйняття низькопробної продукції, яка відповідає його вбогому попиту і зачіпає найниціші інстинкти.

Соціально-психологічний стан люмпенства багато в чому визначається економічною безвихіддю із життєвої ситуації, в якій воно опинилось, і характеризується крайньою нестійкістю, підвищеною збудженістю, неадекватною (на рівні інстинктів) реакцією на чисельні подразники, в тому числі і на «образ ворога». Все це породжує в люмпенському середовищі гіпертрофовану жорстокість та абсолютизацію насильства як єдино доступні і дієві реакції на правила гри, які пропонуються суспільством та державою. Можна вести мову про своєрідну «соціологію насильства». Її постулати загальновідомі: насилля — норма соціального життя, єдиний засіб соціальної терапії, що робить сильним, очищує, об’єднує.

Соціально-психологічна унікальність люмпенства полягає також і в нестримній демагогії. Для нього характерне буквальне (майже знакове) сприйняття постулатів, гасел, закликів на кшталт: «Мир — халупам, війна — палацам!», «Весь світ насилля ми зруйнуєм!», «Політика не може не мати першості над економікою» і т. ін.