Валерій Семиволос - І люмпен в тій країні править балом…

Здавалось би, ідеальний співробітник, але «господарем» надзвичайно важко управляти — він терпіти не може, коли ним керують.

Працівник патріотичного штибу, в першу чергу, бажає бути потрібним своїй організації. Він найбільш усього цінує результат загальної справи та визнання керівництвом своїх заслуг, а не гроші чи престижність роботи.

І нарешті, особлива заслуга Володимира Герчикова — відкриття ним п’ятого типу мотивації. Він виявив те, що здавна перебувало на поверхні: мається на увазі категорія людей, котрі взагалі не прагнуть працювати і роблять лише те, за що їх не покарає начальник.

Автор назвав даний тип мотивації униканням, або ж люмпенським.

Західний менталітет такого трактування взагалі не припускає. Іноземці вважають, що завжди винний керівник, що він недостатньо мотивує людей і таке інше. Але на пострадянському просторі (за виключенням хіба що Прибалтики) такі погляди не спрацьовують.

Окрім теорії, Володимир Герчиков розробив тест Motype, котрий дозволяє людину кваліфікувати за тим чи іншим типом. Правда, в чистому вигляді такі типажі в природі зустрічаються не часто — в кожному із нас в певних пропорціях співіснують два, а то й більше різновидів трудової мотивації.

Але все ж таки домінує якась із них.

А особливо часто в Росії та іншому пострадянському просторі зустрічається типаж із домінуючою люмпенською мотивацією. За даними доньки і учениці покійного вченого Зосі Герчикової, в російських компаніях працює до 30–35 % «люмпенів», тоді як реальних робочих місць, де допустимий цей тип мотивації, менше 12 %.

Деякі висновки. По-перше, навряд чи ситуація в Україні в цьому сенсі якось кардинально відрізняється від Росії чи іншого так званого пострадянського простору.

По-друге, і це найголовніше, розглядати країну як суспільство, а органи влади як колективи працівників просто необхідно!

По-третє, напевне, що тупо переносити дослідження Герчикова та його учнів на українські владні реалії дещо не коректно. Треба провадити свої дослідження. Автор же зовсім не соціолог і не має таких даних. Тим не менш свою дилетантську дещицю із цього приводу хотів би зауважити.

Напевне, що типажі із суто чи домінуючою люмпенською мотивацією на найвищих щаблях вибудованої Януковичем і Ко вертикалі виконавчої влади якщо і зустрічаються, то зрідка. А от середній та нижній ланцюги цієї вертикалі просто мусять бути просякнутими типажами із комбінованою люмпенсько-інструментальною мотивацією.

Поясню. Навіть будь-яка сільська старенька вам як двічі два доведе, що головною мотивацією пересічного чиновника є бабло та страх втратити солодке доходне місце через невиконання якогось наказу начальника чи через проявлену ініціативу, яка тому ж таки начальству не сподобається.

Та ж сама, якщо не більш гіпертрофована картина спостерігається в законодавчій гілці владі. Якими мотиваціями у своїй діяльності керуються в своїй більшості наші депутати, починаючи від парламентського рівня і завершуючи районним чи містечковим?

Правильно — баблом і страхом втратити мандат чи бізнес (якщо він є), або і те і інше водночас. Типові — люмпен-інструментальники.

Копніть судову гілку влади — картина буде та ж сама.

Тобто можна вести мову вже про тотальну люмпенізацію нашої влади. Ну, принаймні, за Герчиковим.

Але на останок трохи оптимізму із досвіду російського вченого. Якось він консультував одну потужну агрофірму. Згідно з його рекомендаціями керівництво фірми мусило б диференційовано розподілити по щаблям ієрархічної драбини згадані п’ять типажів. Але в тій місцевості переважали лише інструментальники і люмпени.

Запрошувати з інших регіонів працівників із господарською, професійною та патріотичною мотиваціями або ж переманювати їх з інших місцевих компаній керівники фірми вважали недоцільним і вирішили обійтись наявним людським матеріалом.

Герчиков попередив керівництво, що на страхові й добрій оплаті фірма довго не протягне. Або керівництву доведеться незабаром звільнити більшість працівників, або фірмі трохи згодом прийде гаплик. Так і трапилось — фірма збанкрутувала.

Ну, а свій вирок перспективам люмпенського типажу виніс ще один із учнів Володимира Герчикова — Сергій Ребров.

Він писав: «Зрозуміти, співробітник якого типу може бути корисним компанії, а хто виявиться ізгоєм досить непросто. Але більш-менш все зрозуміло з люмпенами — вони не потрібні практично нікому, за виключенням компаній, в яких застосовується командно-адміністративна система управління. Однак неефективність таких компаній доводить повсякчасна практика й вік їх, у порівнянні із іншими, досить нетривалий».