Після цього кораблю треба було пройти між двома страшними чудовиськами – Сциллою і Харибдою. Сцилла викрала з корабля шість моряків, а Харибда ледь не потопила корабель, усмоктавши його у свою утробу разом з величезним водяним потоком.
Трохи згодом греки пристали до острова, де паслася священна череда бога Сонця – Геліоса. Супутники Одіссея вбили кількох биків і за це були покарані: страшна буря потопила корабель. Одіссей був викинутий хвилями на острів, де царювала Каліпсо. Сім років пробув він на цьому острові і лише на восьмий рік, спорудивши собі пліт, вирушив у подальше плавання. Хвилі принесли пліт у гостинну країну феаків. Спочатку Одіссей не став називати своє ім’я, але під час бенкету, почувши пісню про подвиги героїв Троянської війни, герой мимоволі видав себе. Привітні феакі доправили героя на батьківщину, де йому ще треба було вигнати претендентів на трон, які мріяли взяти заміж його дружину.
Наскільки можна вірити відомостям, що містяться в поемах Гомера? З одного боку, більшість островів, про які йдеться в «Одіссеї», – вигадки. З другого – після того як Генріх Шліман завдяки аналізу «Іліади» знайшов Трою, вчені почали уважніше приглядатися до Гомерових текстів.
Деякі вчені вважають, що в «Одіссеї» описана реальна подорож давніх греків по Середземному і Чорному морях. Вони навіть пропонують різні варіанти ймовірного маршруту його кораблів. На думку дослідників, Сцилла і Харибда – це художній опис Мессинської протоки між Італією і Сицилією. Острови Еола – це, можливо, Ліпарські острови. Країна лотофагів – частина Тріполітанського берега, де тубільці вживали в їжу один з видів лотоса і вважали його ласощами.
Одіссей став чи не найвідомішим у світі образом мореплавця. Але Давня Греція знала чимало мандрівників, чиє реальне життя було не менш цікавим, ніж у цього славнозвісного літературного персонажа.
Геродота (484–425 роки до н. е. – дата приблизна) звичайно називають батьком історії. Але не менш справедливо було б назвати його і батьком географії. У знаменитій «Історії» він розповів про три сторони світу, що йому були відомі, – Європу, Азію та Лівію. Хоча, на його думку, такий розподіл був зайвий: «Я, втім, не розумію, чому єдиній землі дані три різні назви».
Цей невтомний мандрівник і вчений народився близько 484 року до н. е. в малоазіатському місті Галікарнасі. Він походив з багатої і знатної родини, що мала великі торгові зв’язки. У 464 році він вирушив у мандри, маючи намір довідатися про інші народи. Маршрут його єгипетської подорожі, що випала на період розливу Нілу, вчені відновили. Він пішов угору по Нілу до Елефантіни (Асуана), крайнього кордону Давнього Єгипту, що проходив поблизу першого порога (майже тисяча кілометрів!). На сході він досяг Вавилона, відстань якого від Егейського моря становить дві тисячі кілометрів. Ймовірно, що він дістався Суз, однак це лише припущення. На півночі Геродот відвідав грецькі колонії, засновані на Чорноморському узбережжі, на території сучасної України. Нарешті, на заході Геродот побував у Південній Італії, де брав участь у заснуванні грецької колонії.
Геродот
Геродот не був відкривачем цих земель. Але його праця дістала дуже високу оцінку сучасників та нащадків, бо вчений, ґрунтуючись на власних спостереженнях та розповідях інших мандрівників, зумів зібрати докупи відомості про відомі грекам країни. Вавилон Геродот описує як найбільше місто, яке він бачив. Він розповідає про прямі вулиці, що перетиналися під прямим кутом, будинки в три і чотири поверхи, стіни, побудовані Навуходоносором… Деякі цифри, які наводить Геродот, явно перебільшені. Скажімо, він наділяє Вавилон сотнею воріт, хоча зрозуміло, що жодне місто тих часів не могло похвалитися такою величезною їх кількістю.
З Вавилонії Геродот вирушив до Персії. Метою його подорожі було зібрати точні відомості про греко-перські війни. Геродот наводить безліч даних про звичаї та побут персів. За його спостереженнями, перси почувають відразу до м’яса, люблять фрукти і мають пристрасть до вина. Вони виявляють цікавість до чужоземних звичаїв, цінують задоволення, шанують військову доблесть, серйозно ставляться до виховання дітей, поважають право на життя кожного, навіть раба. Вони терпіти не можуть неправди і боргів, зневажають прокажених.
Геродоту належить перший з відомих нам описів Скіфії і народів, що її населяють. Характеристику скіфських річок Геродот починає з Істра, що «тече через усю Європу, беручи свої витоки в землі кельтів». Він вважає Істр найбільшою з відомих річок, повноводною влітку й узимку. Найбільша річка після Істра – Борисфен (Дніпро). Геродот цілком вірно виклав, що тече вона з півночі, але нічого не сказав про дніпровські пороги, отже, йому було невідомо про їхнє існування.
Читать дальше