Річард Докінз - Найграндіозніше шоу на Землі - доказ Еволюції

Біологи часто роблять розрізнення між фактом еволюції (усі живі істоти споріднені) та теорією , яка породила його (зазвичай ідеться про природний добір, і вони можуть протиставити їй конкурентні теорії, як-от теорію Ламарка про «вправляння і невправляння» та «наслідування набутих ознак»). Але сам Дарвін думав про обидві теорії в попередньому, гіпотетичному, пов’язаному з припущеннями значенні. Так було тому, що в ті часи доступні свідчення були менш переконливі, й поважні науковці все ще могли сперечатися як щодо еволюції, так і щодо природного добору. Сьогодні більше неможливо сперечатися про сам факт еволюції (вона достатньо змужніла, щоб стати теорумом або очевидним фактом), але все ще (справедливо) сумніваються в тому, що природний добір був її рушійною силою.

Дарвін в автобіографії пояснював [12] Darwin (1887a), 83. , як у 1838 році для розваги читав книжку Мальтуса «Про населення» (як припускає Метт Рідлі [13] Matt Ridley, ‘The natural order of things’, Spectator , 7 Jan. 2009. , під впливом непереборно розумної подруги свого брата Еразмуса, Герріет Мартіно) і звідти отримав натхнення на ідею природного добору: «Тож тоді я нарешті отримав теорію для опрацювання». Для Дарвіна природний добір був гіпотезою, яка могла виявитися правильною, а могла – і ні. Те саме він думав і про еволюцію. Те, що ми тепер називаємо фактом еволюції, у 1838 році було гіпотезою, свідчення для якої ще потрібно було зібрати. На час, коли Дарвін опублікував «Про походження видів» у 1859 році, він зібрав достатньо свідчень, щоб піднести еволюцію, але не природний добір. Насправді Дарвін упродовж більшої частини своєї великої книжки переймався саме цим піднесенням гіпотези до факту. Воно тривало й надалі, і вже тепер жодна серйозна людина не має сумнівів, а вчені, принаймні неформально, говорять про факт еволюції. Усі поважні біологи й далі погоджуються з тим, що природний добір – це найважливіша рушійна сила еволюції, хоча (на чому деякі біологи наполягають більше, ніж інші) і не єдина. Навіть якщо це не єдина рушійна сила, я ще не зустрічав серйозного біолога, який би міг вказати на альтернативу природному добору як рушійної сили адаптивної еволюції – еволюції в напрямку позитивного вдосконалення.

У решті цієї книжки я демонструватиму, що еволюція – це неминучий факт й оспівуватиму її дивовижну силу, простоту й красу. Еволюція є всередині нас, навколо нас, між нами і за ті ери, що минули, її діяння відбилися в камінні. Зважаючи на те, що в більшості випадків, ми не живемо достатньо довго, щоб на власні очі побачити, як відбувається еволюція, ми маємо повернутися до метафори детектива, який виходить на місце злочину вже після самої події та робить логічні висновки. Допоміжні засоби, які сприяють логічним висновкам, за допомогою яких науковці встановлюють факт еволюції, значно численніші, значно переконливіші, значно несуперечливіші, ніж будь-які звіти очевидців, які колись використовувалися в будь-якому суді, у будь-якому столітті, щоб установити особу винуватого в будь-якому злочині. Доказ поза будь-якими розумними сумнівами? Розумними сумнівами? Той, хто це каже, дуже недооцінює факт еволюції.

Чому минуло так багато часу, перш ніж Дарвін вийшов на сцену? Що завадило людству додуматися до цієї блискучої, простої ідеї, яка, на перший погляд, видається значно доступнішою, ніж математичні ідеї, які на двісті років раніше запропонував нам Ньютон або навіть ті, які Архімед сформулював дві тисячі років тому? Можливих відповідей було багато. Імовірно, людей лякав сам масштаб часу, за який відбулися великі зміни, величезна різниця між тим, що ми тепер називаємо геологічними ерами та тривалістю життя людини, яка намагається це осягнути. А можливо, проблема була в релігійній індоктринації, яка нас стримувала. Або в приголомшливій складності живих органів, наприклад, ока, яке створювало спокусливу ілюзію, нібито його розробив управний інженер. Можливо, це все зіграло свою роль. Але Ернст Майр (велика людина старої школи, яка зробила внесок у неодарвіністський синтез і яка померла у 2005 році у віці ста років) постійно озвучував різні версії. Для Майра головним підозрюваним була антична філософська доктрина (дамо їй сучасну назву) есенціалізму . Тож відкриття еволюції стримувала мертва рука Платона [14] Цей вислів не належить Майру, але передає його ідею. .