Девід Робсон - Пастка зарозумілості. Чому розумні люди вчиняють тупо

Під час першого року навчання в Єльському університеті Стернберґ вирішив опанувати вступний курс психології, щоб зрозуміти, чому його в дитинстві вважали «таким тупим». Цей інтерес привів його до аспірантури в Стенфорді, де він почав вивчати психологію розвитку людини. «Якщо тести на IQ такі неінформативні, – розмірковував він, – то як тоді краще визначити вміння, що ведуть до успіху?»

На щастя, його спостереження за власними студентами давало йому потрібне натхнення. Стернберґ пригадує одну дівчину на ім’я Аліса, котра прийшла працювати в його лабораторії. «Результати її тесту вражали, вона була взірцевою студенткою, але в лабораторії вона не висловила жодної творчої ідеї, – каже він. – Її цілковитою протилежністю стала інша дівчина, Барбара, результати якої були добрі, та не “блискучі”, але вона аж вирувала ідеями, які прагнула перевірити в лабораторних умовах. Ще одна студентка, Селія, не мала ані чудових результатів Аліси, ані геніальних ідей Барбари, проте вирізнялася дивовижним прагматизмом – вона думала про оригінальні шляхи планування та здійснення експериментів, створення ефективної команди та опублікування своїх статей».

Стернберґ, натхненний Алісою, Барбарою та Селією, почав формулювати теорію людського інтелекту, визначеного ним як «здатність досягати успіху в житті відповідно до власних стандартів у межах соціокультурного середовища особи». Відмовившись від Гарднерових розлогих визначень множинних інтелектів, Стернберґ обмежив свою теорію трьома здібностями – аналітичною, творчою й практичною – і показав, як їх можна визначати, тестувати й розвивати.

Аналітичний інтелект є тим самим типом мислення, що його вивчав Терман; він містить здібності, що дали Алісі змогу так успішно виконати тест SAT. Натомість творчий інтелект означає нашу здатність «винаходити, уявляти й припускати», як це визначив Стернберґ. У школах та університетах уже розвивають цей тип мислення в групах творчого письма, але Стернберґ підкреслює, що такі предмети, як історія, наука та іноземні мови, можуть так само містити вправи, спрямовані на вимірювання та формування творчості. Наприклад, учню на уроці історії можна поставити таке запитання: «Чи почалася би Перша світова війна, якби не замах на Франца Фердинанда?» Або таке: «Яким був би світ сьогодні, якби Німеччина виграла Другу світову війну?» На занятті з природознавства за темою «Зір тварин» учням можна дати завдання уявити пейзаж таким, як його бачить бджола: «Опишіть те, що бачить бджола, але не бачите ви».

Відповідаючи на подібні запитання, учні, крім усього, мають змогу продемонструвати знання предмета, але їх іще спонукають застосувати альтернативне мислення, уявляти події, яких насправді не було, – вміння, що, вочевидь, стає в пригоді представникам багатьох творчих професій. Джес Оппенгаймер використав цей тип мислення в написанні сценаріїв та у своїй практичній діяльності.

А от практичний інтелект охоплює інший тип інновацій – здатність планувати та реалізувати ідею, а також розв’язати хаотичні, мало визначені проблеми нашого життя в найпростіший спосіб. Для цього потрібні риси на кшталт «метапізнання» – вміння оцінити власні сильні й уразливі місця та накреслити оптимальні шляхи подолання труднощів укупі з прихованим, мовчазним знанням, що приходить із досвідом і дає змогу розв’язувати проблеми на льоту. Сюди також належать деякі навички, що їх інші називають емоційним, чи суспільним, розумом – здатність простежити мотиви й переконати інших діяти так, як потрібно вам. З-поміж «термітів» цей тип найточніше втілює Шеллі Сміт Майденс з її оперативним мисленням воєнного репортера та здатностями, що дозволили їй втекти з японської в’язниці.

Серед названих трьох типів мислення, імовірно, найгірше піддається тестуванню й прищепленню практичний розум, але, як гадає Стернберґ, є способи його розвитку в школі та університеті. На практичних заняттях з бізнесу можна дати оцінку різним стратегіям подолання проблеми браку персоналу, на уроці історії під час вивчення теми «Рабство» можна попросити учня розглянути варіанти використання метро як сховища для втікачів. Хай яким був предмет, ключове завдання – спонукати учнів знайти прагматичне розв’язання проблеми, з якою вони раніше не стикалися.

Слід зазначити, що Стернберґ відтоді спромігся перевірити власні теорії в багатьох життєвих ситуаціях. Так, у Єльському університеті він допоміг розробити програму літнього семінару з психології, призначену для обдарованих учнів старших класів. Дітей піддавали тестуванню за різними вимірами інтелекту, а потім навмання ділили на групи й навчали згідно з принципами інтелекту певного типу. Наприклад, після ранкового заняття з психологічних основ депресії декого з учнів просили сформулювати власні теорії, побудовані на вивченому матеріалі, – завдання для розвитку творчого мислення; інших опитували, як вони можуть застосувати здобуті знання, щоб допомогти другові, який страждає на ментальні розлади, – завдання, що стимулює практичне мислення. «Ідея полягала в тому, що одні діти діставали виграш від власних переваг, а інші виправляли свої “уразливі місця”», – сказав мені Стернберґ.