Ні російська, ні чеська історіографія тих часів не могли належно оцінити прогресивної діяльності Яна Гуса. Широка підготовча робота Шевченка перед написанням поеми «Єретик» дозволила йому по-новому глянути на особу Яна Гуса і дати цілком оригінальну концепцію прогресивного й об’єктивно революційного значення його діяльності. До поеми була написана спеціальна віршована посвята «Шафарикові», в якій високо оцінено заслуги чехословацького буди-теля й висловлено заклик до єднання слов’янських народів:
Щоб усі слав’яне стали Добрими братами І синами сонця правди.
Автограф послання разом із початком поеми був переданий Ша-фарикові.
У створеній в той же період поемі «Сліпий» на тлі історичних подій — боротьба з турецькими загарбниками, руйнування Катериною II Запорозької Січі, закріпачення селян — розв язується проблема людських, родинних взаємин. Після заслання написано нову редакцію цього твору під назвою «Невольник» (1858).
Складна проблематика містерії «Великий льох» (1845). Саме визначення жанру в даному разі — річ умовна. З релігійними драмами часів середньовіччя поема має дуже мало спільного. Визначаючи жанр твору як містерію, поет підкреслював цим драматичний характер подій. У творі виявлено протест проти ліквідації царатом української державності, національного й соціального гноблення українського народу. Подекуди в поемі виявились суб’єктивні оцінки (наприклад, діяльності Пегра І), але викликані вони були глибокими соціальними причинами — зненавистю до царату. Марно буржуазні націоналісти чіпляються за містерію — в образі української «ворони», нічим не кращої від російської і польської, Шевченко затаврував ідейних предків сучасних підпомагачів імперіалістів.
У поемі «Наймичка» Шевченко повернувся до теми «Катерини» і «Слепой»— долі покритки, створивши драматичний образ жінки, яка, підкинувши заможним людям свою дитину і найнявшись до них у наймички, змушена все життя приховувати від сина своє материнство. Французький критик Еміль Дюран майже сто років тому назвав поему «геніальним надбанням вселюдської культури».
Обстоюючи життєві права українського народу, в ліричному роз-думі-медитації «Кавказ» (1845) поет піднісся до викриття антинародної національно-колоніальної політики царату, став на захист усіх поневолених народів Російської імперії. Тут, як і в поемі «Сон», викривальна, в’їдлива сатира на самодержавство поєднується з гнівним пафосом і теплим ліричним співчуттям до гноблених народів. «Якби Шевченко нічого більше не написав, крім своєї геніальної поеми «Кавказ», він і тоді зажив би довічної шани потомків» 1,— цілком справедливо зазначає Олесь Гончар.
Текст «Кавказу» поширювався у списках. Яскраві рядки, в яких розкриналао. спільність долі всіх пригноблених народів,—
Од молдаванина до фінна На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Борітеся — поборете!..—
стали крилатими словами, політичними гаслами. А коли ще нагадати заклики до єднання слов’янських народів у поемах «Гайдамаки» та «Єретик», стане ясною роль Шевченка у збратанні трудящих усіх націй.
Поет розумів антагоністичність соціальних взаємин усередині української нації і в творі «І мертвим, і живим, і ненарожденним...» закликав українських кріпосників схаменутися, розгортав картини народної революції:
Розкуються незабаром Заковані люде...
Поезія Шевченка цього часу — 1843—1847 років — суб’єктивна в найкращому розумінні цього слова. Всі думки й почуття поетапройшли крізь його полум’яне серце, щиру душу. Разом із тим поезія ця в найширшому розумінні об’єктивна, бо вона відтворювала реальну дійсність, відбивала інтереси широких народних мас трудящих. Зразком такого органічного поєднання може бути «Заповіт» (назву цю ліричному творові дав народ). У ньому Шевченко висловив свої заповітні мрії, які сприймалися народом як гімн трудящих.
Величезна сила впливу поезії Шевченка на маси пояснюється не лише її високою, революційно-демократичною ідейністю, патріотизмом, громадянським пафосом, гуманізмом, але й геніальною художньою формою. У діалектичній єдності форми й змісту провідна роль завжди належить змістові, але в мистецтві роль художньої форми, підпорядкованої змістові, дуже велика. Самі революційні ідеї Шевченка не мали б такого величезного впливу на маси, коли б вони не були втілені у довершену форму. Художня форма його творів сприймається читачем і слухачем як щось належне, без чого самий зміст поезії був би неможливий. Колись Іван Франко, сам визначний поет-новатор, одну із своїх статей, побудованих переважно на матеріалі «Кобзаря», назвав —«Із секретів поетичної творчості». Спробу Франка продовжують радянські шевченкознавці. Але ще й тепер ми не можемо сказати, що вже розкрито всі «секрети» художньої форми Шевченка.
Читать дальше