Моргун Ф.Т. - Хто і де зірвав бліцкриг. - 2006

Безліч військової техніки і червоноармійців змішалися з не меншою масою народногосподарської техніки й цивільних людей, вони тіснили один одного, утворювали нездоланні пробки і затори на нормальних широких степових дорогах.

А що робилося на численних переправах через ріки Тру-біж, Сліпорід, Оржицю, Супой, Удай, Сулу, Хорол та багато інших? Хто там не був, той не може уявити всього цього. Навіть тоді, коли не налітали німецькі літаки, в таких місцях бушували давки й стовпища, військовий транспорт на багато діб затримувався біля переправ, а тут ще напирали громіздкі комбайни й колгоспно-радгоспні трактори з причепами, навантажені продуктами й особистими речами селян, які переганяли техніку. Спокійнішими були лише дні і години, коли йшов дощ. За ясної погоди безліч літаків: бомбардувальники з низьких висот, а винищувачі з бриючого польоту, — сіяли смерть і жах серед людських мас. І якщо військові, навчені гірким досвідом, знали, що треба розсипатися, шукати борозну чи ямку (якщо вже немає часу викопати собі заглиблення саперною лопаткою), то перелякані до нестями цивільні люди натовпами кидалися з боку в бік, і всюди їх настигала смерть від кулеметного вогню.

Літописці й історики донесли до нас свідчення, як «вся жахлива сила Батиєва, як густа хмара, з різних сторін облягла Київ. Через скрипіння численних бричок, ревіння вер-блюдів і волів, іржання коней і лютий крик противника ледь чули один одного витязі, які захищали Київ». Літописець доніс до нас страшну картину жахливої долі й загибелі від Ба-тиєвих загарбників. Нині, через 700 років, картина немовби знову повторилася, але жахи й розміри трагедії не піддавалися ніякому порівнянню. Ця катастрофічна драма розгорнулася не в одному чи кількох містах, а на території не менше шести тисяч квадратних кілометрів. Спочатку був лише цей величезний котел. Пронизливий свист, а потім оглушливий гуркіт падаючих на землю бомб, нестихаючий гуркіт гармат і розривів снарядів, натужний гул моторів танків і тягачів, безперервна стрілянина з кулеметів і автоматів численних гітлерівських колон машин і мотоциклів, нелюдські крики біженців, іржання оскаженілих від страху коней, ревіння корів і волів — усе це породжувало паніку... Люди гинули тисячами. Кулемети з низько літаючих літаків і наступаючих із різних сторін танків і танкеток буквально викошували не лише величезні колони людей, а й нечисленні їх групи, які розбігалися в пошуках укрить. «Мессершмітти» і танкетки ганялися навіть за поодинокими втікачами.

Наша авіація, зазнавши величезних втрат на аеродромах на світанку 22 червня, була ослаблена й не могла відігнати німецькі літаки.

У перші дні оточення війська хоча й зазнавали великих втрат, та все ж із боями просувалися на схід, сподіваючись прорватися крізь танкові заслони Гудеріана і Клейста.

Нафтобази й склади з повними цистернами й достатньою кількістю діжкотари були розташовані в основному в районі Києва, Черкас і Кременчука. За категоричної вимоги Київ не залишати, їх добре охороняли й не переміщували на схід, щоб спокійно заправляти величезну кількість прифронтової техніки, яка вела бої західніше й південніше Києва. Та коли кільце біля Лубен замкнулося і Ставка нарешті зрозуміла розміри трагічного кінця, надійшло усне розпорядження Сталіна про відступ.

Кирпонос дав команду перед відступом заправити всі баки танків і машин, — залити пальним усі бензовози й водовози міста, заповнити усю наявну тару, а резерви, що залишилися, — знищити. Усе це було зроблено, та пального вистачило тільки десь на половину дороги до Лубен.

Аналогічне становище склалося і з боєприпасами. Ворог насідав з усіх боків, величезний котел було розрізано на три частини, усі наявні війська Рундштедт кинув на розгром оточених. Наші танкісти й шофери, залишившись без пального, змушені були кидати свою, тепер непотрібну, техніку й битися врукопашну. Війська втратили можливість маневрувати артилерійськими гарматами на тракторній тязі, які також не заправлялися. Багато екіпажів танків закопували свої машини в землю або інші укриття і продовжували бій.

Ворожа сила, ревучи моторами й брязкаючи гусеницями залізних чудовиськ, заглушаючи тепер уже майже беззбройних наших воїнів пострілами гармат, вибухами снарядів і безупинними густими кулеметними чергами, сталевою лавиною, ніби гігантським пресом, стискала оточення з усіх сторін.

І в це пекло на землі додавалася загибель із неба. Наших літаків не було, а Гітлер спрямував сюди всі бомбардувальники й винищувачі, що знаходилися на Східному фронті. Бомби градом сипалися на наші війська і цивільне населення, сотні літаків безперервно поливали кулеметними чергами червоноармійців, колони біженців, села і хутори.