Кеннет Грехем - Вітер у верболозі

Але скоро Кріт почав куняти, і уважливий господар мерщій відвів його до затишної спальні, де той уже за хвилину з насолодою заплющив очі у тиші й спокої, з приємністю відчуваючи, що зовсім поруч пестить підвіконня кімнати його новий незвичайний друг — Річка.

Той день став для змужнілого Крота тільки першим у цілій низці таких же чудових днів, і кожен з них був довший і цікавіший за попередній, бо довкола буйно квітувало літо. Він навчився плавати й веслувати, прилучився до всіх радостей і втіх, які дає бистра вода. Його чутливе вухо час від часу вже ловило дещо з того, що безугавно шепотів очеретові вітер.

— Щурику, — сказав Кріт одного погожого літнього ранку. — Якщо твоя ласка, я хотів би тебе про щось попрохати.

Щур саме сидів на березі й наспівував пісеньку. Він її щойно склав і перебував ще в полоні віршування, забувши про все на світі, отож і не почув, що йому сказав Кріт. Сьогодні зранку він довго плавав на річці із своїми приятельками качками. А коли качки, як то в них заведено, ставали у воді сторч головою, він підпірнав до них і лоскотав їм шиї — під самим підборіддям (якщо у качок бувають підборіддя), і вони мерщій переверталися, сердито відпльовуючись та обтрушуючи на нього воду з пір’я. Бо хіба ж висловиш усе, що накипіло, коли голова твоя занурена у воду! Зрештою вони таки вблагали його, щоб забрався геть і зайнявся своїм ділом, а їм дав спокій. Отож Щур подався собі, сів на бережку проти сонця й склав про них пісеньку, яку назвав:

КАЧИНАПІСЕНЬА В мирній, тихій заводі Не шумлять вітри.

Там качки плескаються Хвостом догори!

Гострі хвостики дрижать,

Тремтять жовті ніжки...

Жовтих дзьобів не видать —

Занурені в річку!

Під водою, де плотва Плава, наче в морі,

В темних заростях на дні —

Каччині комори.

Всякий любить щось своє!

Нас вабить плескання.

Хвіст угору, дзьоб униз —

Од самого рання!

Десь під небом ластівки шугають — раз, два, три...

А ми тут плескаємось Хвостом догори!

— Навіть не знаю, Щуре, що й сказати про твою пісеньку, бо я не поет, — обережно докинув Кріт. Він не розумівся на поезії і був байдужий до тих, хто в ній щось тямив. Проте мав щиру вдачу.

— І качки теж, — весело відповів Щур. — Вони кажуть: «Ну чому це кожен не може робити те, що йому подобається, коли подобається і як подобається? А не сидіти ото, як дехто, на бережку та лупати очима, підсміюватися й вигадувати якісь там віршики. Це ж безглуздя!» От що кажуть качки.

— Що правда, то правда, — цілком погодився Кріт.

— Ні, неправда! — обурився Щур.

— Гаразд, гаразд, неправда, то неправда, — заспокійливо озвався Кріт. — Але я хотів попрохати тебе ось про що: візьми й мене з собою в гості до пана Жаби. Я так багато чув про нього і страшенно хочу з ним познайомитися.

— А чом би й ні? — сказав добродушний Щур, миттю підхопившись і викинувши на сьогодні з голови всяке віршування. — Витягай човна, та й пливімо хоч зараз. До Жаби в гості можна завітати коли завгодно. Хоч би там що, він завжди вірний собі. Завжди привітний, завжди гостинний, завжди жалкує, коли гості розходяться додому!

— Певно, він чудова тваринка, — мовив Кріт, стрибаючи до човна й беручись за весла.

— Атож, він чи не найкращий з-поміж нас, — озвався Щур, уже зручно вмостившись біля керма. — Такий простий, такий зичливий і лагідний. Може, не так щоб дуже розумний, але не всім же бути мудрецями. А ще можна сказати, що він такий же хвалько, як і чванько. Проте душа у нього, в нашого Жабки, все ж таки добра.

Вони обігнули поворот річки, і перед їхніми очима постав гарний, величний старий будинок з червоної, потемнілої від часу цегли. Від нього до самої води збігали добре доглянуті зелені газони.

— Це і є Терем Жаб, — мовив Щур. — А он ліворуч, бачиш, де табличка: «Приватне володіння. Не причалювати!» — там бухта, в якій стоять під навісом його човни. Туди причалимо й ми. А стайні його праворуч, нагорі. А попереду, там, куди ти зараз дивишся, — бенкетна зала. Теж дуже давня будівля. Наш Жаба заможний — оселя у нього чи не найкраща в тутешніх краях, хоча ми Жабі цього й не кажемо.

Вони перетнули бухту, і Кріт підняв весла, бо човен уже був під великим навісом. Тут вони побачили чимало гарних човнів, підвішених до бантин або поставлених на козли, але жодного — на плаву. Та й уся ця стоянка була якась занедбана й пустельна.