Кеннет Грехем - Вітер у верболозі

І аж замріявся Кріт: який то, певно, гарний притулок для невибагливого звіряти, що полюбляє затишне прибережжя, недоступне для паводка й далеке від гамору та куряви; коли враз помітив, як щось маленьке й блискуче мигнуло в тій нірці, зникло, тоді знову блимнуло, наче крихітна зірочка. Та навряд чи зірка могла б бути в такому непідхожому місці; а як на жука-світлячка воно було надто мале і яскраве. А потім Кріт завважив, як воно кліпнуло до нього і цим виказало, що то — око; а тоді довкола ока почала вимальовуватися мордочка — як ото рамка довкола картини.

Гостренька брунатна мордочка з вусами.

Поважна кругла мордочка, І знову той зблиск у оці, що найперше привернув його увагу.

Маленькі гарні вушка й густе шовковисте хутро.

Та то ж Водяний Щур!

Звірята застигли, обережно розглядаючи одне одного.

— Привіт, Кроте! — гукнув Водяний Щур.

— Привіт, Щуре! — озвався й Кріт.

— Чого не перебираєшся сюди? — за мить спитав Щур.

— Легко сказати — перебиратися. — Кріт аж трохи образився, він-бо вперше опинився біля річки й знати не знав, як тут собі зарадити.

Щур мовчки нахилився, відв’язав мотузок, потім потягнув до себе й легенько ступив у човник, якого Кріт попервах і не помітив. Човник, блакитний зовні й білий усередині, був якраз на двох, і Кріт одразу прикипів до нього серцем, хоч і не розумів ще, яка з човна користь.

Щур наліг на весла, швидко перетнув річку й пристав до берега.

І Кріт, зойкнувши від захвату, несподівано для себе опинився в справжнісінькому човні.

— Який щасливий сьогодні день! — вигукнув він, коли Щур, відштовхнувшись од берега, знову сів на весла. — А знаєш, я ще ніколи не плавав у човні.

— Та невже? — Щур аж рота роззявив з подиву: — Ніколи в житті ти не... ніколи не плавав?.. Ну й ну! Що ж ти тоді робив?

— Ет, хіба те порівняєш з оцим чудом? — зніяковів Кріт. Зручно вмостившись на кормі, він обводив замилуваним оком м’якенькі лавчини, і весла, й кочети, і все інше дивовижне човнярське спорядження. Човник легенько колисав його, і Кріт міг заприсягтися, що нічого кращого на світі й бути не може.

— Чудом, кажеш? Та ні. Це не чудо, а найголовніше в житті, — поважно мовив Водяний Щур, налягаючи на весла. — Повір мені, юний друже: ніщо — ну, анічогісінько — не може дати такої втіхи, як просто побавитися з веслами. Просто побавитися, — мрійливо вів він далі, — побавитися... з веслами... побавитися...

— Ой, дивися, Щуре! — раптом скрикнув Кріт.

Та було вже пізно, бо човник з розгону врізався в берег. Замріяний, щасливий веслувальник, упавши шкереберть, лежав на дні човника й сукав ногами.

— ...побавитися з веслами... Або під веслами... — незворушно, ще й з лагідною усмішкою вів далі Щур, підводячись. — У човні чи за човном — не має значення. Справді, ніщо тут не має значення, в цьому вся штука. Вирушаєш кудись чи ні, добуваєшся до мети чи потрапляєш у зовсім інше місце, а чи й зовсім нікуди не добуваєшся — так чи інакше ти при ділі, хоча нібито нічого особливого не робиш, а якщо й зробив щось, усе одно всього не переробиш — робота завжди є, і ти можеш братися до неї, як забажаєш, але краще б не робити нічого. Слухай! Якщо в тебе сьогодні нема якогось пильного діла, чому б нам не прогулятися вниз по річці? Часу в нас вдосталь.

Кріт на радощах аж ніжками захвицав. Потім вдоволено зітхнув на повні груди і, пойнятий безмежним блаженством, відхилився на м’яку спинку сидіння.

— Чудовий сьогодні день!.. — мовив він. — Ну, то їдьмо хоч зараз!

— Зачекай хвильку! — відповів Щур. Він прив'язав човника, видерся до своєї нірки й незабаром з’явився знову, згинаючись під вагою кошика, туго напакованого їжею.

Щур опустив кошика в човен і звелів Кротові;

— Запхай його собі під ноги.

Тоді відв’язав човна й сів на весла.

— А що там у коші? — спитав Кріт: його розпирала цікавість.

— Холодне курча, — кинув Щур, — холоднем’ясокопчений-язикшинкасолоніогірочкисалатфранцузькібулкирибніконсерви-шпинатімбирнепиволимонадсодовавода...

— Годі, годі! — у захваті скрикнув Кріт. — То вже забагато!

— Ти гадаєш? — поважно запитав Щур. — Це лише те, що я звичайно беру на невеличкі прогулянки; інші звірята завжди дорікають мені, що я скнара й усе дуже задрібно краю, щоб, мовляв, надовше стачило!

Кріт ще ніколи не чув такого довгого слова. Захоплений новим незвичайним життям, він весь поринув у нього й немов сп’янів від усіх тих зблисків та брижів, пахощів і звуків, від сонячного буяння... Він черкав лапкою сліди на воді й ніби снив наяву. А Водяний Щур — як то й годиться доброму хлопцеві — незворушно змахував веслами й намагався не заважати йому.

Читать дальше