Кеннет Грехем - Вітер у верболозі

— Оце так-так!

Коли все було готове, Щур скомандував:

— А тепер, хлопче, налітай!

Кріт охоче підкорився, адже він почав своє весняне прибирання, як годиться, ще вдосвіта й відтоді не мав у роті ані крихти. І стільки подій уже сталося з ним сьогодні, що здавалося, наче те порання було давно-давно, багато днів тому.

— На що ти там задивився? — спитав Щур невдовзі, коли вони заморили черв’ячка і Кріт хоч ненадовго міг відірвати погляд від скатертини.

— Я задивився, — сказав Кріт, — на смугу бульбашок, що рухаються по воді. Ото потіха!

— Бульбашки? Ого! — вигукнув Щур і радісно заплескав у долоні, наче вітаючи когось.

З води вигулькнув широкий лискучий писок, а тоді й сам Видра вискочив на берег і став обтрушувати воду з хутра.

— Ненажери! — докинув він, скоса зиркнувши на їжу. — Чом не покликав і мене, Щурку?

— Та так уже вийшло, — пояснив Щур. — До речі, знайомся — мій приятель Кріт.

— Дуже, дуже приємно, — мовив Видра, і вони одразу стали друзями.

— Такий шарварок повсюди! — сказав Видра. — Неначе весь світ висипав на річку. Я умисне втік до цього затону, щоб мати хоч хвильку спокою, аж нате — ви, хлопці! А втім... перепрошую, я, бачте, зовсім не хотів вас образити.

Раптом ззаду почувся шурхіт; він долинув від живоплоту, де грубим килимом вкривало землю торішнє листя. Смугаста голова на міцній шиї висунулася з кущів.

— До нас, до нас, любий Борсуче! — загукав Щур.

Борсук ступив трохи вперед.

— Гм! Товариство! — буркнув він, повернувся спиною і зник.

— Оце такий він у нас! — зауважив розчарований Щур. — Просто терпіти не може громади. Отож сьогодні ми вже його не побачимо. А скажи, хто ж там іще об’явився на річці?

— Та хоча б Жаба об’явився, — відповів Видра. — На своєму хваленому новому гоночному човні; куди там — новісінький веслярський костюм, усе з голочки!

Щур з Видрою перезирнулися й засміялись.

— Пам’ятаєш, ще недавно для нього нічого не існувало, крім яхти...— сказав Щур. — А тоді вона йому набридла, і він ударився у веслування. Отак би тільки веслував та веслував цілими днями без перепочинку. Такої наробив веремії з тим веслуванням!.. А торік завів собі був плавучий дім. То ми всі мусили гостювати в тому плавучому домі й удавати, ніби він нам страшенно подобається. Жаба збирався прожити в ньому все життя! Отак з усім, до чого не візьметься: дуже скоро воно йому набридає, і з’являється нова примха.

— І такий же хороший хлопець... — задумливо докинув Видра. — Але якби не оце його хить та хить у голові!

З того місця, де вони сиділи, через острівець було добре видно річкову бистрину. І саме цієї хвилини там з’явився гоночний човен. Весляр, коротенький, опецькуватий, здіймав зливу бризок, розгойдував човна, але працював ревно. Щур підхопився й загукав до нього, але Жаба — бо то був він — тільки заперечливо похитав головою й завеслував іще завзятіше.

— Якщо так гойдатиметься, то довго в човні не втримається, — мовив Щур і знову сів.

— Авжеж, не втримається, — хихикнув Видра. — Я вам не розповідав про той кумедний випадок з Жабою та шлюзовим начальником? А було так. Жаба...

Якась заблудла Муха-Одноденка гайнула на бистрину непевним, кривулястим летом, мов підпилий дженджик, що вирушив полонити світ. Аж ось плюснула хвиля — хлюп, і Мухи як не було.

Щез і Видра.

Кріт озирався довкола. Голос Видри ще бринів йому у вухах, але місце на травці, де той вмостився був так зручно, було порожнє. Ніде аж до самого обрію не видно ніякого Видри.

Зате на воді знову з’явився ланцюжок з бульбашок.

А Щур щось мугикав собі під ніс, і Кріт згадав, що виховані звірята не висловлюють подиву, коли хтось із приятелів раптово зникає, хай навіть без видимої на те причини.

— Так, так, — озвався Щур. — Час, мабуть, і рушати. От тільки хто з нас краще спакує назад цей кошик? — Відчувалося, що він не має особливого бажання братися до такої почесної роботи,

— Ой, будь ласка, дозволь мені! — стрепенувся Кріт.

Щур, певна річ, дозволив.

Складати харчі в кошик — справа не така приємна, як викладати з нього. Зовсім ні.

Але Кріт ладен був братися до всього залюбки. Та щойно він запакував кошика й міцно стягнув ремінцями, на очі йому потрапила тарілка, що нахабно визирала з трави; довелося все робити вдруге. А тоді Щур побачив виделку, яку давно б мав помітити. А понад усе — треба ж — виявилося, що Кріт весь час сидів на слоїку з гірчицею й зовсім цього не відчував. Проте ніщо не зіпсувало йому настрою, і він зрештою щасливо довів справу до кінця.