Кеннет Грехем - Вітер у верболозі

Відразу було видно, що він уже багато днів не бував удома й не знав звичних домашніх вигод. Черевики заляпані багнюкою, сам весь кошлатий і скуйовджений; а втім, Борсук ніколи не мав слави чепуруна, навіть у свої найліпші часи. Він повагом підійшов до Жаби й поплескав його по плечу:

— Вітаю тебе вдома, Жабо! Гай-гай! Що це я кажу? Вдома, овва! Нещасливе вийшло в тебе повернення. Бідолашний ти Жаба!

А тоді повернувся до нього спиною, підсунув стільця до столу, сів і відломив собі шмат пирога.

Жабу страшенно стривожило його аж надто серйозне, ба навіть лиховісне привітання. Але Щур шепнув йому:

— Не хвилюйся і не зважай. І поки що нічого не кажи. Він завжди похмурий та грубуватий, як добряче виголодніє. За півгодини буде зовсім інший.

Так вони мовчки чекали, коли це хтось іще легенько постукав у двері. Щур, моргнувши до Жаби, пішов відчиняти і привів Крота, пошарпаного, невмитого, всього в сіні та соломі.

— Ура! І любий Жаба тут! — закричав Кріт, і мордочка в нього аж засяяла. — Подумати тільки: ти повернувся! — Він танцював навколо Жаби. — Ми й гадки не мали, що ти повернешся так скоро! Напевне втік, бо ти ж наш розумний, кмітливий, винахідливий Жаба!

Щур занепокоєно штовхнув його ліктем, та було вже пізно. Жаба почав чмихати й пиндючитися.

— Розумний? Ой, ні! — сказав він. — Супроти моїх друзів я зовсім не розумний. Я лише пройшов крізь стіни найсуворішої в’язниці в усій Англії, тільки й того! А ще захопив залізничний поїзд і втік на ньому, ото й усього! А ще змінив свою зовнішність і ходив по країні, дурячи всіх, кого хотів, та й годі! Так що ні! Я дурний осел, еге ж! Я розповім тобі, Кроте, про кілька своїх маленьких пригод, і ти впевнишся в цьому сам!

— Гаразд, гаразд, — мовив Кріт, прямуючи до накритого столу. — Ти розповідай, а я їстиму. Бо після сніданку не мав і крихти в роті! Ох-ох-ох! — І він заходився коло холодної телятини під маринадом.

Жаба, що стояв на килимку біля каміна, засунув лапку в кишеню штанів і витяг жменю срібла.

— Погляньте! — гукнув він, показуючи гроші. — Не так воно й погано — заробити стільки за п’ять хвилин, еге ж? Як ти гадаєш, Кроте, звідки вони у мене? Одна спритна оборудка — і от маю!

— Кажи, кажи далі, Жабо, — мовив Кріт, вдаючи, ніби його все те страшенно зацікавило.

— Жабо, та заспокойся, прошу тебе! — втрутився Щур. — А ти, Кроте, не під’юджуй його, бо ж знаєш, який він у нас. Краще розкажи мерщій, яке там, у Теремі Жаб, становище і чим можна зарадити лихові, коли вже повернувся Жаба.

— Становище — гірше нікуди, — сердито озвався Кріт. — А чим зарадити, дідько його знає! Ми з Борсуком крутимося там день і ніч — і весь час одне й те саме. Повсюди вартові, а ті наставляють на нас рушниці, жбурляють камінням. Постійно хоч одна тварюка, а стоїть на чатах. А побачать нас — ой, як же вони регочуть! Це мене лютить найбільше!

— Так, становище складне, — задумливо мовив Щур. — Але у мене в голові ніби трохи починає прояснятися, що слід зробити Жабі. Зараз я скажу, йому слід...

— Ні, йому не слід! — урвав його Кріт, давлячись, бо в нього був повен рот. — Нічого схожого! Ти не розумієш! Якщо вже він має щось зробити, то це...

— Е, ні, цього я нізащо не робитиму! — обурено підхопився Жаба. — Я не дозволю, щоб ви, хлопці, командували мною! Це ж мій дім, і я сам добре знаю, що робити. І вам скажу що. Треба...

Тепер вони кричали всі троє, на всю міць горлянок, тож гамір стояв неймовірний. Раптом почувся голос, тонкий та сухий;

— Замовкніть зараз же всі!

І кожен умить принишк.

То гримнув Борсук. Він упорався з пирогом, повернувся кругом на стільці й похмуро дивився на звірят. Упевнившись, що вони затихли й чекають на його слово, він знову повернувся до столу й потягся за сиром. І таку велику повагу викликала непохитна вдача цього визначного звіра, що жодного слова не пролунало більше в хаті, доки він не закінчив їсти й не струсив крихти з колін. Жаба неспокійно засовався, але Щур рішуче втримав його на місці.

Борсук повільно підвівся, підступив до каміна й надовго замислився. А тоді заговорив.

— Жабо! — похмуро мовив він. — Ти погана, нестерпна тварючка! Невже тобі не соромно за себе? Як ти думаєш, що сказав би твій батько, мій давній приятель, якби він був зараз тут і дізнався про всі твої вибрики?

Жаба, який саме сидів на канапі, задерши ноги вгору, упав долілиць і затіпався у покаянних риданнях.

— Годі, годі! — говорив Борсук уже трохи ласкавішим голосом. — Нічого страшного, не плач. Ми так вважаємо — хто давнє спом’яне, той лиха не мине, а спробувати жити по-новому ніколи не пізно. Але Кріт розповів святу правду. Куниці виставили варту по всіх усюдах і пильнують недремно. Тож годі й думати взяти Терем Жаб штурмом. Нам їх не подужати.