Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 12 [Hurtom.com]

ясний і спокійний, як сьогодні море. Родичам і братам мій привіт і дяка за спогади.

Хтось

10. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

27 січня 1903 р. Сан-Ремо 27/1 1903

Люба мамочко!

Спасибі тобі за бандерольку з статтею Людиною і моїми книжечками. Подякуй від мене Людю за авторський дарунок, та я й сама їй картку напишу. Стаття робить враження трохи поспішної роботи, а може, то цензурні пропуски винні, що деякі уступи з’являються дуже зненацька (хоч би і самий остатній). Зрештою, мені не випадає критикувати її.

Чому ж ти, мамочко, не зробила тих поправок і пропусків у збірничку, що я тебе просила після твоєї критики? Чи не можна було? Тепер мені се дуже прикро, і я вже не знаю, як тому порадити. Чудно якось писати на саму себе «опровержениє», а, певне, прийдеться. Як ти радиш? Може, обійти просто: сказати, що в передмові «слу-чайно пропущены слова»: після «від сільських дітей» — мало ще бути «і від моєї родини». Можна се надрукувати на смужечці і вклеїти ті смужечки в примірники. Як думаєш? А як з помітками під «Воскресенієм» і «Мишами» і т. д. зробити, то не знаю, хіба, може, ти надрукуй свою поправку, наприклад, в «Киевской старине?» Як врадиш, так і зроби. Тільки мені вже прикро, щоб так зоставалось. Ото тільки як же з «Обществом Вольти» буде, коли і не волинські матеріали об’являться? У всякім разі, смужечку варто б зробити.

Ну, мамочко, оце ж я, як бачиш, таки одгризнулась на Єфремова — не стерпіло серце, та таки й не випадало терпіти. Багато видержки мене коштувало, щоб не впасти в сарказм і не почати й собі язвить, та я постаралась того не робити. Я хочу, щоб моя відповідь одбивала своїм спокійним, навіть «рицарським» тоном від тої дикої бурсаччини. Якби я не була зачеплена там особисто, то я б так дуже не церемонилась, але тепер не хочу бути тим «Юпітером, що сердиться». Через те я, між іншим, пожертвувала порівнянням статті Єфремова з «Вавилон-ским столпотворением», хоч се напрошувалось само собою, і з ямою, повного «жупелу», куди звалені всі, хто тільки носив «декадентську» причоску або «модні барви», а заодно вже й той, хто на їх дивився. Не сказала і того, що в статті Єфремова панує «смешение языков» (МихаЗ-ловського, 3. Венгерової, М. Нордау і Гілярова), що невідомо, чому він піддався одним авторитетам, навіть таким, як третьосортний філософ Нордау і рівного ж розбору критик Венгерова, а не згадав навіть Толстого (хоч то було б навіть на руку для лайки!). Залишила і те, що неможливо ж критикувати «непереводимых» символістів по перекладах та по уривках супротивних оцінок, що треба знати мову «непереводимых», коли вже братись про них трактувати. І що галичани не можуть залежати від французів, бо не знають їх так само, як і Єфремов. Може, ти це все утилізуєш в своїй відповіді? Я ще й через те не чіпала сього, що справді не можу писати тепер основного розбору тії вавілонщини, довго се дуже, боюся втоми і жалую часу на довгу і безплатну російську роботу. Я не знаю, чи прийме «Киевская старина» мою замітку, бо хоч ні один журнал за «письма в редакцию» не відповідає, та «Киевская старина» не раз уже показувала надмір галантереї до своїх співробітників, не даючи проти них нікому голосу у себе. Все-таки я прошу тебе подати мою замітку таки до «Киевской старины» перше, бо я б хотіла, щоб мене та сама публіка почула і щоб не було докору, ніби я гордую «своєю хатою». Замітка ся в друку займе, може, 10 стор., не більше; так, може б, ти її сама в редакції прочитала, і нехай зараз скажуть, чи приймуть, чи ні, коли ж ні, то пошли її у «Мир божий» (Петербург, Разъезжая, 7), краще давши раніш кому переписати (і один примірник зостав у себе, на всякий случай) і, звісно, змінивши ймення редакції в першій стрічці. Коли ж і «Мир божий» не прийме, то я знайду інше пристанище, а так справи не лишу. Так і скажи «Киевской старине», що надруковано все одно буде, а їй з того слави не буде, що заткне рота «другій стороні». Тільки, прошу тебе дуже, не загай сії замітки, мені важно, щоб вона була якнайшвидше надрукована. Тепер напишу тобі уваги свої про хаотичну статтю, як ти хотіла. Стаття настільки нескладна, що кому я давала її читати, не міг з нею справитись, а врешті сказав: «Ну, если ваша малор[оссийская] литература такова, так не лучше ли ее и вовсе бросить!» От яку рекламу вона робить всій нашій літературі. Чи знайшов би Єфремов такі наслідки своєї роботи «полезными» чи «вредными»? Я буду свої уваги писати теж в хаотичному порядку, так, як я їх на полях писала, — приводити в систему було б довго.