Я справді тепер здорова (n’en deplaise к Nothnagel!) 17 17 Не у гнів Нотнагелю (франц.).— Ред.
, тільки чогось не товщаю так, як минулої зими, а все стою в одній мірі і худіша, ніж торік; трохи нерви заважають, може, літні враження ще одливаються, але нічого особливого і важного нема; часом трошки покашляю, був один бронхіт (може, того й схудла), часом трошки рипне в грудях, температура чуть-чуточку підскочить, але все в «границах дозволенного». Потрошку берусь до роботи, mais je ne me tue pas 18 18 0 Тихше їдеш, далі станеш... То відомо богові й сумлінню (італ.).— Ред.
: chi va piano va sano equanto lontano... Dio lo sa e la conscienza mia e.
Ну, Лідочко моя, пора мені спать! А як приїдеш, тоді вже будемо базікати, скільки схочем і зможем. Менша мечка 19 19 Ведмідь (болг.).— Ред.
нехай поправляється, бо сором так мучити «свою единственную родную мать», старша мечка нехай не обертається в закладку від книжки, а средня мечка (хто?) нехай заспокоїться і не журиться і буде більше товстенька, ніж бідненька.
Леся
7. ДО М. І. ПАВЛИКА
22 січня 1903 р. Сан-Ремо 22.1.1903. Сан-Ремо.
Шановний і дорогий друже!
Як мені жаль, як страшно жаль, що так вийшло з Вашими листами. Я не отримала зовсім Ваших двох рекомендованих] листів, а третій, від 10.XII, отримала тільки сьогодні, і то випадком. Не ждучи зовсім листів poste restante 20 20 До запитання (франц.).— Ред.
(мені здавалось, що я всім, і Вам теж, лишила свою адресу), я й не навідувалась до неї, а це сьогодні на пошті вже сам урядник, відправляючи мого рекомендованого листа, спитав, чи то не я тая signora Cossat 21 21 9 Сеньйора Косач (італ.).— Ред.
, що їй вже здавна лежить лист на poste restante. Чому Ви не спитали у редакції «Вісника» моєї адреси, адже мені посилають його, то знають, і д. Гарматій теж знає?
Я не одрікаюсь, що винна, і я навіть так винна, що й сама собі пробачити не можу, хоч злої волі в тім не було, що я досі не написала до Вас. Отак, спочатку втома з дороги, потім робота, всякий клопіт, спішні листи, всяке нервове шарпання (єсть його доволі і в мене) одбивали мене, і все я щодень думала: от завтра напишу. Далі написала листа до de Gubernatis’a в справі дядькової італьянщини, сподівалась мати хутко відповідь та вже тоді написати Вам листа з якою приємною звісткою, щоб Ви на радощах простили мене за зволікання з листом. Тим часом do Gubernatis мовчить, хоч лист мій був рекомендований і назад не вернувся (я послала на університет Римський), то, певне, він дійшов до рук. Ще й другу справу сподівалась я залагодити, власне з альманахом «Minerva». За 1902 р. його вже не було, і мені радили пождати до 1903 p., тим часом я оце недавно через тутешнього книгаря пренумерувала той альм[анах], а німецькі книгарі відповіли, що він зовсім сього року не вийшов. Книгар тутешній каже, що, може, по антикварнях ще є де «Minerva» з 1902 р. та що він не знає, яка може бути з нього користь і що ліпше спитати Вас, чого, власне, Вам у тім альманаху треба. Коли тільки адреси французьких] та італійських] вчених, то їх можна знайти у відповідних сьогорічних альманахах французьких] та італійських]. Напишіть, б[удь] л[аска], щоб я знала, чи вдаватись до антикварень, чи пошукати чогось нового.
Я, не отримавши Ваших «листищів» (найкраще, якби Ви знов прислали мені їх), не розумію гаразд, що там могло бути такого, за що б я могла образитись. У всякім разі запевняю Вас, що я не образилась би так, щоб замовкнути, а таки б обізвалась, бо коли Ви в чому несправедливо мене образили, то, значить, то було б непорозуміння, а я, Ви знаєте, не можу допустити між нами непорозумінь; якби ж Ви за що «поділом» вилаяли мене, то за що і ображатись?
Коли Ви ремствуєте на мене, що справа з дядьковою спадщиною не так іде, як би слід, то що ж я на те пораджу? Адже я казала дядині свою думку про віддавання дядькових паперів до Тов[ариства] (думку негативну), але ж не від мене залежить, віддати чи ні, і коли вона таки віддала, так що ж я можу зробити? Так само і про всі Ваші оправдання я їй, скільки могла, написала, і не моя вина, що вона заборонила мені писати їй виразно, а казала писати умовленими фразами, в які далеко не все можна було умістити, — може, вона не все зрозуміла, так в тім винна її конспіративність і моя незвичка до «езоповської мови».
Ви ж знаєте, що я не тільки не «вбивала клинів» між Вами і дядиною, але, навпаки, рада б їх витягти своїми руками, коли б тільки сила та зручність. І мене, і мою сестру (знайому Вашу) болить дуже, що дядина не знайшла способу порозумітися з Вами без помочі різних третіх осіб, та що ж можна зробити? Скажіть, я рада помогти, аби знала як.
Читать дальше