Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 12 [Hurtom.com]

Твоя Леся

Може, схочеш роздивитись «новітні напрямки» у французькій літературі, то варто прочитати, окрім Huysmans, Villiers de L’Isle-Adam і Pierre Louys, ще Maeterlinck, «Le tresor des humbles», «Le livre de la mort et de la pitie»», «La sagesse», «Le silence» *, звернути увагу на Rosny 27 27 Роні (|франц.).— Ред, (надто роман «La Charpente» 28 28 9 «Риштування» (франц,),— Ред. ) і на Ed. Rod 29 29 Ед. Род (франц.),— Ред, (наприклад, роман «Au milieu du chemin» 30 30 «Посередині дороги» (франц,),— Ред, ). До «магів» належить SarPeladan 31 31 9 Cap Пеладан (франц,),— Ред, (ром[ани] «Androgynes», «Bilitis», «Gynandres» etc.) 32 32 І «Гермафродити», «Білітіс», «Двоснасті» тощо (франц,),— Ред, .

11. ДО РЕДАКЦІЇ ЖУРНАЛУ «КИЕВСКАЯ СТАРИНА»

Перед 29 січня 1903 р, Сан-Ремо

Прошу многоуважаемую редакцию дать место следую-щему разъяснению.

Посподин] М. Славинский в своей рецензии на «Вик» (см. «Мир божий», кн. XI, 1902 г., стр. 98—100,

библиограф[ическое] отд[еление]) упрекнул, между про-чим, в том издателей этого сборника, что они не поместили моей биографии и не раскрыли моего псевдонима. Счи-таю своим долгом довести до сведения всех, кто йри-соединяется к этому упреку, что в пробеле виноваты не издатели, а я сама, если уж називать это виной.

Прошу издания, перепечатавшие упрек, перепечатать и это поясненне.

Леся Украинка

12. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

29 січня 1903 р. Сан-Ремо 29. І. 1903

Люба мамочко!

Я забула пояснити, що в моїй замітці місця, відчеркне-ні олівцем, можна виключити, якби замітка була признана занадто довгою, але більше я нічого не згоджуюсь виключати і прошу редакцію не робити ніяких «поправок», бо це не стаття звичайна, «письмо в редакцію». Я цитату з Делле Граціє не приклеїла, бо, може, вона не придасться; коли «довгість» не завадить, то приклей, а коли то не прийдеться, то відішли мені. Я буду хутко писати статтю до «Мира божьего» про Делле Граціє, то мені придасться.

Я не пам’ятаю, як ти хотіла: чи треба тобі назад прислати статтю Єфремова, ніяк не можу найти твого листа, що відноситься до сього. Напиши, коли треба, то відішлю.

У нас сі два дні нічого нового не сталося, хіба що весна почалася: засівають город і поливають завзято, у нас і в наших сусідок, французьких монашок.

Я ще забула тобі написати: я начитала у «Віснику», що видавцям «Віку» докоряють (між іншим, Славинський у «Мире божьем») за непоміщення моєї і твоєї біографії і за нерозкриття наших псевдонімів. Я не знаю, як ти до того відносишся, але я за саму себе (не згадуючи нічого про тебе) послала коротеньку заміточку до «Вісника», «Мира божьего» і «Киевской старины», що я сама не хотіла уміщення біографії і розкриття псевдоніма без жадних дальших роз’ясненнів, як і чого то сталося, бо думаю, що всю історію виволікати на світ не варто, та я й не знаю гаразд її деталів. Зробила я це тим, що мені тепер надто не хочеться, аби за мене в чім би то не було відповідали видавці «Віку»,— я стою на пункті педагогічної коректності щодо них, власне, це тим більше, що, певне, прийдеться прилюдно і виразно ворогувати з ними. Та й справді ж, самий факт неуміщення біографії і т. п. залежав не від їх. Може, тобі неприємно, що я се зробила, але я іншого виходу для себе не бачила, а тебе, я думаю, то нічим не обов’язує, бо я тільки про себе в замітці споминала, а про тебе не згадувала нічого. Не послала ж раніше замітки тобі через те, що у Львів і Петербург кружно і довго було б, а вже й так часу багато минуло, а в «Киевской старине» текст замітки той самий, що і в «Мире божьем», то ти можеш собі там побачити і додати що, коли схочеш, від себе за своїм підписом. Мені приємніше було почувати, що я нічогісінько, навіть формально, не винна видавцям «Віку», таким способом я маю цілком вільні руки в разі дальшої «війни».

Не посилаю тепер дальших приміток до статті Єфремо-ва, бо сьогодні не маю часу їх писати, зібралося кілька листів пильних та й інша робота є. Але хутко надішлю. Обридають уже мені потроху ці звади, та що робити?

Чом то ви всі покинули мені писати, а так тільки самими карточками та бандерольками розмовляєте? Я не кажу, мені і те миле, а тільки вже хочеться «довшого слова».

Цілую тебе міцно, моя мамочко, пиши мені довше слово.

Твоя Леся

13. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

29 січня 1903 р. Сан-Ремо 29/1 1903

Giglio mio!

Коли маєш час, зайди в редакцію «Мира божьего» (Разъезжая, 7) і^справся, чи отримали там мою статтю про М. Конопніцьку, послану ще в початку декабря. Боюся, що пропала, бо не маю ні відповіді, ні журналу. Статтю вони мені замовили, то повинні ж хоч відповісти. Я здорова, тільки чогось не гладшаю більше. Про Оксану щось уже нема чутки, чи їде, чи ні.