Джессика Сакс - Мікроби гарні та не дуже. Здоров’я і виживання у світі бактерій

Порівняно з середнім рівнем смертності 26,78 у 1882–1894 роках, у 1895-му він склав 23,10, у 1896-му – 21,52, а в першій половині 1897-го – 19,63. Якщо остання цифра збережеться до кінця року, це означатиме на 15 тисяч смертей менше, ніж було б за середнього рівня попередніх 13 років.

Системи водопостачання та каналізації також уможливили широке розповсюдження домашніх водогонів – чистої води в крані та змивного туалету в звичайних родинах. На той час уже поширені на півночі Європи, домашні водогони почали набувати популярності від північно-східних штатів до півдня та заходу і від міських районів до сільської місцевості.

Диво сучасного покращення санітарних умов здебільшого розірвало коло пов’язаних із водою епідемій, що почалися ще зі скупченості людей у результаті розвитку перших цивілізацій. У поєднанні з успіхами медичної гігієни (дезінфекція хірургічних інструментів та перев’язувальних матеріалів) воно привело до безпрецедентного збільшення тривалості життя майже вдвічі в усьому розвиненому світі. У Сполучених Штатах середня тривалість життя зросла з тридцяти восьми років у 1850-му, коли почалися перші реформи громадської гігієни, до шістдесяти шести в 1950-му, якраз напередодні поширення антибіотиків.

Докази Коха й Пастера, що конкретні мікроби викликають конкретні хвороби, дали поштовх новому поколінню медичних дослідників розпочати масштабну війну зі світом бактерій з метою їх повного винищення. При цьому вчені зазвичай ігнорували менш однозначну думку Пастера, що не всі бактерії несуть шкоду і що багато з них, якщо не більшість, можуть бути корисними. Пастер показав, наприклад, що лабораторних тварин можна захистити від смертельно небезпечної бактерії сибірської виразки, якщо одночасно з нею ввести їм суміш різних нехвороботворних бактерій із ґрунту та екскрементів. Чи не доводить це, питав він, що деякі бактерії насправді захищають від хвороб? Далі він припустив, що більшість бактерій, виявлених на шкірі, у роті та кишковому тракті тварин і людей, не лише нешкідливі, але й необхідні для життя. Пастер навіть зайшов настільки далеко, що заявив: бактерії, які за нормальних умов живуть у нашому організмі, можуть виявитися необхідними для нашого виживання. Він заохочував своїх студентів перевірити цю ідею, спробувавши виростити лабораторних тварин за абсолютно безмікробних умов, такими словами: «Якби я мав час, то точно взявся б за це дослідження, заздалегідь знаючи, що в таких умовах життя неможливе».

Найвидатніший протеже Пастера лауреат Нобелівської премії Ілля Мечников відкрито насміхався з того, що вважав наївністю свого наставника. Мечников дивився на бактерії як на найгірший різновид паразитів. Він звинувачував «гнильне розкладання» бактерій у людському кишечнику в старечому згасанні, атеросклерозі та загальному скороченні тривалості життя. Він наполегливо радив не їсти сирі фрукти й овочі (щоб запобігти проникненню «диких» мікробів) і передбачав, що одного дня хірурги будуть планово видаляти весь товстий кишечник людини, щоб позбавити нас «хронічного отруєння його численною кишковою флорою». А доти, на його думку, «більш розважливо атакувати шкідливі мікроби товстого кишечника». Водночас його схильна до науки дружина Ольга прийняла виклик Пастера щодо перевірки ідеї про життєво важливу роль бактерій: її безуспішна спроба зберегти життя пуголовків за стерильних умов явно породила в оселі Мечникових палкі дискусії. Але загалом у медичному світі переміг усе ж погляд саме Іллі Мечникова, що найкращий мікроб – мертвий мікроб.

Першими успіхами у війні проти інфекційних хвороб стали, зокрема, вакцини. Коли вони діяли, то часто діяли блискуче, виробляючи стійкий, іноді довічний імунітет до хвороб. Однак, як і покращення санітарних умов, вакцини могли лише запобігати хворобі, а не лікувати її. Для лікування активної інфекції медицина XIX століття мало що могла запропонувати, крім кількох високотоксичних антимікробних препаратів, таких як ртуть та миш’як, що ризикували вбити пацієнта разом з усім, що зробило його хворим.

1885 року німецький патолог Пауль Ерліх дійшов висновку, що сучасна медицина потребує якогось «чудодійного засобу», який знищував би бактеріальні клітини, але залишав людські клітини неушкодженими. Ідея Ерліха походила з його власного спостереження, що бактеріальні клітини фундаментально відрізняються від людських, і була не просто марним сподіванням. Річ у тім, що за рік до того данський мікробіолог Ганс Кристіан Ґрам продемонстрував свою класифікацію всіх бактерій на дві основні групи – сьогодні відомі як грампозитивні та грамнегативні – на підставі того, яким чином їхні клітини поглинають та утримують кристалічний фіолетовий барвник. Ерліх усвідомив, що ця класифікація побудована на відмінностях у структурі напівтвердої стінки бактеріальної клітини – стінки, не виявленої навколо тонкої оболонки, що оточує клітини тварин і людей.