Джессика Сакс - Мікроби гарні та не дуже. Здоров’я і виживання у світі бактерій

Свою найефективнішу поборницю принцип охорони здоров’я «чистота веде до благочестя» знайшов під час Кримської війни в особі знаменитої «леді з лампою» Флоренс Найтінґейл. 1854 року після скандальних повідомлень про жахливі умови у військових шпиталях Найтінґейл привезла до Скутарі (тепер це Стамбульський район Ускюдар на території сучасної Туреччини) близько тридцяти жінок для догляду за пораненими англійськими солдатами. Хоча вона підпорядковувалась безпосередньо британському військовому міністрові, Найтінґейл описувала свою роботу як «куховарка, сестра-хазяйка, прибиральниця… та праля», а свою персональну місію – як вигнання міазмів, що вбивали значно більше солдатів, аніж кулі чи багнети.

У листі до матері Найтінґейл хвалилася тим, що звільнила свої палати від холери, розкладаючи по всіх кутках мішечки з хлористим вапном, немов сама присутність дезінфектанту якось очищувала повітря від отрути. Вона також приписувала зниження рівнів інфекції своїй практиці «поховання мертвих собак та білення інфікованих стін, двох основних причин гарячки». Хоча вона й неправильно визначала справжнього ворога у своїх шпиталях, цілодобове наведення чистоти Найтінґейл явно знизило рівні зараження, а тому її мемуари 1859 року «Нотатки про догляд» стали міжнародним бестселером.

Але якщо Англія дала світові її героїню гігієни, Сполучені Штати породили свого полковника чистоти – Джорджа Ворінга із зовнішністю кайзера, який, на превеликий захват політичних карикатуристів, навощував і тонко закручував свої довгі білі вуса. Цивільний інженер за освітою, Ворінг доріс до звання полковника під час Громадянської війни, а потім у роки повоєнного відновлення був членом Національної ради з питань охорони здоров’я, відвідуючи різні міста країни й даючи поради щодо будівництва герметичних бетонних ліній каналізації, що, за його твердженням, мали запобігти витоку міазмів. По правді кажучи, каналізаційні системи Ворінга дійсно творили дива, але за рахунок того, що не давали людським відходам потрапляти в питну воду. Завдяки цьому вони забезпечили безпрецедентний захист від таких смертоносних діарейних хвороб, як холера, дизентерія та черевний тиф. Тому вони цілком заслужено стали міжнародною моделлю сучасного покращення санітарних умов води.

І це не весь внесок Ворінга в розвиток гігієнічних норм. 1895 року, під час недовгого правління мера-реформатора Вільяма Л. Стронга, він узявся за розчистку Нью-Йорка. Ворінг виявив, що вулиці міста «майже скрізь захаращені. У вологу погоду вони вкривалися слизом, а в суху повітря було сповнене пилу… По вулицях валялися всі види мотлоху, сміття й зола, а в спеку місто неприємно вражало випарами напіврозкладеної органіки… і звідусіль проступала й смерділа чорна гнилизна».

Підтверджуючи опис Ворінга, фотографії Мангеттена тих років демонструють вулиці, де по коліна гною, прілого сміття та дохлих тварин – і не лише котів і собак, але й робочих коней, яких просто в запряжках гинуло десь із п’ятнадцять тисяч щороку. Скрізь роїлися мухи. А ті кілька каналізаційних систем, що тоді існували, скидали неперероблені відходи безпосередньо в гавань та річки, що оточували Мангеттен з усіх боків.

Хоча він і не надто полюбляв політиків, Ворінг знав, як завести публіку. Він зробив символом санітарного департаменту міста кадуцей (посох лікаря), ліплячи його на сотні блискучих новеньких сміттєвозів. Ще він зодягнув свою нову армію з 7300 вуличних прибиральників у сніжно-білу уніформу, що більше нагадувала вбрання санітарів у лікарні, ніж сміттярів. Коли Ворінг очолив свої гарно вбрані «Білі крила» на їхньому першому міському параді, газети писали про натовп, що прийшов із них посміятись, а залишився аплодувати. «Його мітла врятувала в переповнених нетрях більше життів, аніж ціла купа лікарів», – напише згодом антикорупційний журналіст Джейкоб Різ. Ворінг навіть залучив до своєї кампанії міських дітлахів, створивши молодіжну санітарну лігу. Під гаслом кампанії «Чистота захоплює» Департамент охорони здоров’я Нью-Йорка роздавав значки, сертифікати, білі кепки та різні призи тисячам дітей, що давали обітниці, співали повчальних пісень, чистили шкільні подвір’я та підштовхували своїх рідних у бік «сучасного покращення санітарних умов».

З поверненням до влади в місті демократів у 1897 році Ворінг пішов у відставку. Але наприкінці свого короткого царювання на вулицях він міг із повним правом похвалитися: «Тепер Нью-Йорк абсолютно чистий у всіх його частинах». Місто стало одним із найчистіших, якщо не найчистішим у світі. Найважливіше, що у своєму останньому звіті Ворінг міг стверджувати: