Джессика Сакс - Мікроби гарні та не дуже. Здоров’я і виживання у світі бактерій

«На щастя, Лотар дуже добре спроектував цю бактерію, – додає він. – Отримання регуляторного дозволу було процесом тривалим, але ми не почули жодної офіційної скарги». Менш ніж через вісім місяців після звернення до голландських органів охорони здоров’я Пеппеленбош отримав дозвіл на проведення випробувань безпеки на десятьох пацієнтах із хворобою Крона, жоден із яких не реагував на традиційні засоби лікування на кшталт стероїдів. «То були пацієнти, для яких залишався один варіант – видалення кишки», – каже він. Фінансування цього історичного дослідження Пеппеленбоша частково надійшло зі Сполучених Штатів, а частково як приватний дослідницький грант від мільярдера-бізнесмена Ілая Броуда, син якого давно страждав на цю хворобу.

І ось упродовж двох з половиною років лікарі з амстердамського Академічного медичного центру циклами пропустили цих десятьох пацієнтів через свій однокімнатний, біологічно захищений ізолятор. За словами Пеппеленбоша, як і 43-річний фермер, котрий започаткував це дослідження, більшість пацієнтів повідомляли про різке зменшення симптомів. «Однак метою було показати не ефективність препарату, а лише безпеку, – швидко додає він. – Ми навіть не використовували плацебо для порівняння». Дослідники вирішили, що буде нечесно просити відчайдушно хворих добровольців ризикувати, отримуючи ще й фіктивне лікування на додачу до тяжкості життя в ізоляції впродовж дванадцяти днів.

Проте як перевірка на безпеку це дослідження виявилося цілком успішним. Трансгенний L. lactis не викликав жодних негативних наслідків і повністю зник із випорожнень добровольців упродовж доби після того, як вони проковтнули останню капсулу свого тижневого курсу. Як і очікувалося, протягом кількох тижнів після повернення добровольців додому їхні симптоми повернулися, спонукавши кількох просити продовження цього нетрадиційного лікування. «Ми, звісно, не могли цього зробити, – пояснює Пеппеленбош. – Регуляторні органи мають рацію: ми повинні бути обережними». І все ж він сповнений надій, що цим десятьом пацієнтам, як і п’ятдесятьом іншим, буде дозволено взяти участь у запланованому подальшому дослідженні. «Тепер, коли випробування безпеки показало, що біологічна ізоляція працює, – каже він, – ми очікуємо, що урядові регулятори дозволять нам провести наступне дослідження на базі амбулаторних хворих».

Тим часом Стейдлер та Пеппеленбош працюють над іще більш цільовим застосуванням трансгенних пробіотиків. Їхня ідея полягає в тому, щоб надати різноманітним типам бактерій, які виробляють лікарські засоби, додаткові гени виробництва антитіл, що спричинять прикріплення генномодифікованих мікробів до конкретних тканин тіла. Наприклад, пробіотик для боротьби з раком можна наділити геном виробництва антитіл, які дозволять йому приліпитися до поверхні клітин новоутворень.

Водночас у лабораторіях усього світу вчені тестують десятки інших трансгенних пробіотиків на тваринах. Є серед них і декілька різних видів вагінальних бактерій, що виділяють речовини, смертельні для ВІЛ. Наприклад, канадець Ґреґор Рейд створив команду дослідників зі Сполучених Штатів та Австралії з метою вдосконалити свій вагінальний пробіотик Lactobacillus reuteri людськими та рекомбінантними генами для виробництва коктейлю з трьох білків, що блокують здатність вірусу СНІДу прив’язуватись до імунних клітин, які той зазвичай руйнує, зливатися з ними та проникати всередину. Однак ближче до клінічних випробувань сьогодні підійшла лактобацила для боротьби з ВІЛ, що розробляється біотерапевтичною компанією Osel у Санта-Кларі, штат Каліфорнія. Ідея, що стоїть за її створенням, виникла в середині 1990-х років у хвилину перепочинку в лабораторії лікаря-науковця Стенфордського університету Пітера Лі. Він згадує, як усі сиділи й мріяли про способи унеможливити проникнення вірусів у людський організм. «І тоді я, – каже він, – запропонував спробувати залучити до цього бактерії, що живуть на наших слизових оболонках». Адже віруси майже завжди потрапляють в організм через ці вологі, напівпористі кордони.

Майже рік Лі студіював наукову літературу та розпитував колег, намагаючись знайти схожі дослідження. На його подив, каже він, не знайшлося жодного. «Але чим більше я про це думав, тим більше розумів, що до чого. Якщо наші резидентні бактерії вже й так формують захисний бар’єр, то чому б не модифікувати їх для ще більш ефективної боротьби з вірусами?»