Віра Манько - Українська народна писанка

Якщо виходити лише з писанкового орнаменту, то можна говорити, що в наших предків існував 8-річний календарний цикл: 8 років по 12 місяців дає 96 місяців. Ще краще це видно на писанках, в орнаменті яких фігурують восьмираменні зірки, так звані «ружі»; кожен сигмент зірки позначений або крапками-сонцями, або іншими елементами (яких є, як правило, три або вони трійчасті). У записах Чубинського небо має 8 сфер-облоків: 7 синіх, а восьме справедливе, де сидить на золотому кріслі сам Бог, – червоне (див. 6, 44). Рідше на писанках можна натрапити на шестираменну зірку, яка, за Голаном, є знаком 6-й сторін горизонту. Якщо йти за цією версією, то 8 має означати 4 сторони світу із проміжними варіантами. Так чи інак, але тут йдеться про горизонтальну структуру неба, а вертикальна, за тим же Чубинським, складається із 3 зводів, де відповідно перебувають святі, ангели та Бог. Назва писанки «Семирік» лише підтверджує думку про часовий поділ, вказуючи при цьому на особливу важливість семирічного циклу.

Значущим, напевно, було і чотириріччя, а поділ на 2 відбиває радше уявлення про два світи. Яйце звичайно ділилося на 2, 4, 8 частин. В останніх двох випадках завжди твориться хрест. Класичний поділ півсферок на 4, у середині яких міститься тричленний взір, передає уявлення про семичленну структуру космосу: 4 відповідає просторовому поділові землі та неба, по горизонталі, а 3 – сферам неба, вертикальна модель світу. Водночас у часовому вимірі такий поділ відповідає чотирьом сезонам року із трьома місяцями. Яскравим прикладом такого світобачення є збручанський ідол – Світовид (за В. Гнатюком), ім’я якого по суті можна читати як «той, що бачить світ».

На багатьох писанках є зображення сосонки. Вона, як правило, жовтого кольору і є знаком земної рослинності, а в уяві наших пращурів пов’язувалася також із культом Змія, роль якого полягала у запліднені всього живого жіночої статі. Так само як і безконечник, сосонка на писанках має багато варіантів залежно від етнічних територій України (в карпатському регіоні «смеречка»). До прадавніх рослинних знаків належать завиток (круцьки, «панни») і «баранячі роги» – симетричні завитки, що символізують щорічне відродження рослинності та її родючість.

Особливо дивовижні писанки із зображенням богині Берегині, знаку у вигляді людини з піднятими вгору руками, яких було і дві, і чотири, і шість. Така постава могла творити й дерево – символ богині. «Богиньки» найбільше поширені на Поліссі та Західному Поділлі. Їх переважно називали «жучками», оскільки вони є схематичним варіантом богині, що своєю формою нагадує літеру Ж, рідше – «богинями». Берегиня справді настільки упростилася, що стала просто елементом орнаменту, розчинилася в фантастичних декоративних квітах. Велика богиня – прародителька та володарка неба й всієї живої природи, господиня небесних вод, від якої залежить плідність і родючість. Оскільки Берегиня – це джерело життя і смерті, то зрозуміло, що в «доетичному» світі вона була амбівалентною, двоякою: з одного боку, матір’ю-рожаницею, з іншого – уявлялася злою, безжальною вершителькою людських доль. Із занепадом цього культу божество розпалося на безліч дрібних персонажів нижньої демонології з явно негативними значеннями, як, наприклад, богині, русалки. Втім, у наших степах стоять її родички – скіфські баби.

Ще одним писанковим різновидом зображення Великої богині є композиція з «кучером»: «кучері з гілочками», «кучер з деревом і сонцем», «королева», «княгиня», «півники», «косиці», «качур», «крила». Він дуже схематичний й іноді просто нагадує рослину чи тварину, тому й отримав такі назви.

Домінуючий елемент «кучер» іноді міститься внизу і зображає змію біля ніг богині-дерева і з сонцем угорі – тут Берегиня виразно виступає володаркою неба і землі; в інших варіантах кучер на горі світового дерева, з короною чи дубовими ріжками або з трьома стрілами, іноді він крилатий. Такі писанки, як правило, мають чорне тло і, судячи з назв, головний акцент кладуть на жіночій суті кучера – цариці-змії. Подібною до писанкової є цариця-Яриця в замовляннях, що «на морі, на окіяні, на річці на Ордані», в золотокорому дубі сидить. У багатьох із названих писанок взір подвоєний, твориться ніби дзеркальним відображенням. Оскільки писанка має іконічний характер, така має свідчити про двоякість самої богині, яка є водночас небом та землею, та зимою, добром та злом, життям та смертю (5, 140). У схематичному варіанті таке зображення переходить у перекреслену поперек сигму – S.