Збіґнєв Герберт - Лабіринт біля моря

З купи сміття, на який тепер перетворено Акрополь, Моросіні хоче привезти до Венеції центральний фрагмент парфенонського фронтону, де зображено суперечку Афіни з Посейдоном. У рапорті до сенату він пише: «Передбачаючи залишення Афін, я прийшов до думки забрати кілька найгарніших декорацій, які могли б додати блиску Республіці. Задля цієї мети я намагався відокремити від фасаду храму Мінерви, де розміщені найгарніші скульптури, статую Юпітера і барельєф із двома чудовими конями. Але коли тільки почалося знімання цих скульптур, усе рухнуло вниз із величезної висоти, і це просто диво, що робітникам не сталося жодного лиха» [36] То тут, то там у європейських музеях можна спіткати солдатські «пам’ятки» про той похід. Так, у музеї Копенгагена зберігаються голови лапіти й центавра, які сюди приволік капітан Гарт-Манд. — Прим. З. Г. .

Здобуття Афін Моросіні було нонсенсом із стратегічної точки зору. Венеціанці відступають із міста, забираючи з собою частину тубільного християнського населення. До спустошеної Аттики повертаються турки, які повторно укріплюють Акрополь. Всередині розбитого Парфенону, наче у клітці з вирваними прутами, вони збудували невелику мечеть без мінарету.

Зміни Афін чи бодай самого Акрополя упродовж століть важко простежити через мізерність іконографічного матеріалу. Середньовічні чи ренесансні рисунки представляють Афіни просто фантастично — як фламандське місто біля моря з готичним церквами чи похмурий північний замок. На морських мапах Афіни називають Сетіна, а Акрополь, який видно з моря, був тільки об’єктом орієнтування.

Мандрівки до Греції та опис збережених пам’яток стали можливими щойно у XVII столітті, коли спершу Франція, а відтак Англія встановили дипломатичні стосунки з Високою Портою. В Афінах створюють місії, щось, що сьогодні можна було б назвати консульством, представництвом політичного й торговельного характеру. Осіб, які складали в ті часи, скажімо, французьку «колонію», можна було полічити на пальцях обох рук: кілька місіонерів, приблудний рушничник і ще кілька осіб невизначеного фаху. Відвідини Акрополя були, властиво, неможливі, принаймні дуже утруднені, позаяк турки, побоюючись шпигунів, не впускали чужинців у фортецю.

Тому так дивують повідомлення впертих мандрівників, котрим вдалося спорядити описи й плани Афін і Акрополя, і то в умовах особистої загрози. Уявімо собі тих ентузіастів: вони багато днів мандрували на спині в осла, ночували в загублених у горах пастуших куренях і врешті досягали міста своїх мрій. Тут починалися складні переговори з командиром фортеці, підтримані мішечками кави й вгодованим домашнім птаством. Врешті їм дозволяли екскурсію, супроводжувану низкою обмежень і застережень. Тоді вони поспіхом прослизали до фортеці, поміж турецькими наметами, військовими спорудами та храмами, під чуйним оком недовірливих вояків, із приладами для обмірів, записником і незмінним Павсанієм, єдиним бедекером за останні кільканадцять століть. Усе залежало від гумору командира фортеці та його вояків.

Два члени лондонського Клубу Дилетантів, який фінансував чимало археологічних мандрівок на Схід, джентльмени Стюарт і Рівет, безперешкодно здійснили обміри античних афінських монументів, проте на голову англійця Вернгума і француза Робера де Дро посипалося каміння й погрози стріляти, коли вони міряли театр Герода Аттика.

Кумедно описує свої пригоди англійський рисувальник Едвард Додвел. Він працював на Акрополі, послуговуючись камерою обскурою — прототипом фотоапарата, що давала зменшений образ будівлі, тобто дозволяла зберегти в рисунку точні пропорції відтворюваних пам’яток. «Певного дня, коли я рисував Парфенон за допомогою моєї камери обскури, командир гарнізону спитав мене з виразною заклопотаністю, які то чари я роблю за допомогою моєї незвичайної машини». Додвел намагається пояснити і продемонструвати дію свого апарату. Турецький офіцер виразно переляканий. «Побачивши це […], я змінив тон і пригрозив йому, що коли він мені перешкоджатиме й чіплятиметься, я всаджу його до моєї чорної коробки». Відтоді Додвел працював без перешкод.

З-поміж мандрівників, котрі переказали нам цінні повідомлення про Акрополь, до того ж у період, перш ніж на нього впали бомби Моросіні, варто згадати єзуїта Бабена та ліонського лікаря й аматора античності Жакоба Спона. Особливо докладно описує Бабен Парфенон, що для нас має виняткову вартість ще й тому, що Павсаній (як ми вже знаємо, любитель усіляких диковин), промовчав у своєму творі про найкрасивіший храм Акрополя. Для французького єзуїта він є втіленням досконалості, яке перевищує естетично Святу Софію в Константинополі, а скульптури фризу й фронтону годі й порівняти з жодним іншим твором мистецтва, сучасного авторові. Як на часи розквіту бароко, судження Бабена є винятковим і мало не провокаційним щодо смаків епохи.