Орест Субтельний: Україна: історія (3-тє вид., перероб. і доп.)

Висвітлюючи історію України, я зосереджуюсь переважно на двох темах. Одна з них — це відсутність в українців власної держави. Якщо заснування та зміцнення останньої є домінуючою рисою історії більшості народів, то цього не можна сказати про українців. Їхні невдачі у спробах здобути самостійність складають один із основних аспектів національного досвіду. Отже, українське минуле — це головним чином історія народу, змушеного боротися за виживання і розвиток поза впливом тієї чи іншої цілком сформованої держави.

Друга головна тема цієї праці — модернізація українського суспільства. Перетворення традиційних аграрних країн на сучасні індустріальні та постіндустріальні є, поза всяким сумнівом, тенденцією глобальною. Але в цьому загальному процесі існує розмаїття національних та регіональних форм і варіантів. Модернізація на Україні особливо вражає у кількох відношешіях. Колись аграрна за самою своєю суттю, Украіна стала індустріальною в надзвичайно швидкий і травматичний спосіб. До того ж модернізацію тут здійснювали переважно неукраїнці. Відтоді й дотепер зберігається певний поділ між українським і модерним.

Зрозуміло, історія України значно багатша за те, що можна підвести під ці теми. Знає вона також періоди та події, котрі їм суперечать. Зокрема, в середньовічній Київській Русі Украіна становила серцевину гідного подиву політичного, економічного й культурного об’єднання. У XVII ст. козаки вели успішні змагання за визволення краю від чужоземного поневолення. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. саме українці були взірцем модерності для росіян, а не навпаки, як це мало місце згодом. А на початку XX ст. українці вдалися до рішучих кроків, намагаючися стати господарями власної політичної та соціально-економічної долі. Цими двома темами — бездержавності та модернізаціі — неможливо охопити давне й багате подіями минуле краю, що був складником класичних цивілізацій Середземномор’я, що вабив з Азії численні хвилі кочових завойовників, слугував культурним кордоном між Сходом і Заходом, нарешті, краю, який став свідком колонізації неозорого пограниччя. Втім, саме відсутність держави та наявність панування неукраїнців у процесі модернізації є вирішальними моментами, котрі допомагають висвітлити надзвичайно широке, барвисте й химерне плетиво, що його утворює історія України.

Мені дуже поталанило вивчати саме історію України — галузь, в якій ще донедавна нелегко було дістати грунтовну освіту. На різних етапах цих студій моїми наставниками були такі видатні українські історики, як Іван Лисяк-Рудницький (покійний нині), Олександр Оглоблин, Омелян Пріцак. Їм складаю я велику подяку, скромним виразом якої, сподіваюся, стане поява цієї книги.

Вдячний також організаціям та особам, які допомагали у підготовці українського видання моєї книжки, особливо Канадському Товариству Прихильників Руху та його президентові Ерасту Гуцуляку; видавництву «Либідь», його директору О. О. Бойко і завідуючій редакцією літератури з історії С. В. Головко; д-ру іст. наук С. В. Кульчицькому та канд. іст. наук О. М. Дзюбі з Інституту історії України; д-ру філол. наук Р. П. Зорівчак зі Львівської консерваторії ім. М. Лисенка.

Січень 1991 р.

ОРЕСТ СУБТЕЛЬНИЙ

Україна — значить «земля, що лежить скраю». Це влучна назва для країни, розташованої на південно-східному пограниччі Європи, на порозі Азії, по окраїнах Середземноморського світу, з обох боків колись важливого кордону між лісом, де ховалися від небезпеки, і відкритим степом. Іншою суттєвою рисою географії краю є відсутність природних бар’єрів. За винятком Карпатських гір на заході й невеликого Кримського кряжу на півдні 95 % території України — це рівнина, котра поступово спадає з покритих лісом Галицького, Волинського та Подільського плато до горбистих місцин по обидва боки Дніпра й переходить в неосяжний відкритий Причорноморський степ. Неозорі рівнини настільки переважають в українському краєвиді, що один географ писав на початку нашого століття: «Дев’ять десятих українців звичайно ніколи не бачили гір і навіть не знають, які вони на вигляд». Тут на розлогих степах — знамениті, надзвичайно родючі українські чорноземи, які займають мало не дві третини території краю. Проте на півночі та північному сході чорноземів немає — тут переважають менш родючі грунти й ліси (на останні припадає лише одна сьома всієї площі). Україна багата на корисні копалини, зокрема вугілля та залізну руду, що залягають на південному сході. Природа тут узагалі благодатна. Можна навіть сказати, що за природними ресурсами це найбагатша країна Європи.