Поступово шматована своїми сусідами, Річ Посполита зникла, нарешті, з географічної карти. Землі українського народу опинилися у двох сусідніх імперіях — Російській (на 80 %) і Австрійській (на 20 %). Економічне, політичне і соціальне життя в обох цих державах, як підкреслює О. Субтельний, було упорядковане, бюрократія постійно тримала в полі зору людську спільність будь-якої величини й навіть окрему людину. Українські землі в результаті глибоко інкорпорувалися в імперські державні структури. Це не могло не викликати ослаблення традиційних зв’язків між Наддніпрянщиною і Західною Україною. Разом із тим період з кінця XVIII ст. характеризується появою нового соціального прошарку — інтелігенції як сили, що пробуджує національну свідомість народу. З’явилися перші дослідження в галузі української історії та фольклору, почали розвиватися літературна мова і національне мистецтво. Обмін досягненнями духовної творчості між українськими землями у складі Росії та Австрії поклав початок національній інтеграції позбавленого державності народу.
Економічний розвиток українських земель у складі Росії після скасування кріпосного права став просуватися високими темпами. Однак О. Субтельний справедливо не ідеалізує наслідків цього розвитку для національного буття українського народу. Він зазначає, що утворилися дві різні системи виробництва і соціальної організації: з одного боку — зростаюче місто, багатонаціональний, в основному російськомовний, пролетаріат, машинна праця, а з другого — консервативне село, досить патріархальне селянство, ручна праця. Суперечності між цими системами і всередині них наклали відбиток на дальший хід подій.
Українських земель у складі Австро-Угорщини індустріалізація майже не торкнулася. Вони так і залишалися серед найбільш відсталих і бідних районів Європи. Проте перетворення абсолютної монархії Габсбургів на конституційну внесло істотні зміни в національне життя держави. Якщо в самодержавній Росії українському народові відмовляли у праві на самостійне існування і переслідували так званих «мазепинців» за наміри пропагувати його мову і культуру, то в конституційній Австро-Угорщині лозунг культурно-національної автономії всіх народів став, по суті, офіційним і активно втілювався в життя. О. Субтельний і тут справедливо не ідеалізує процесів зростання політичної і соціально-культурної активності західноукраїнського суспільства. Він підкреслює, що імперські чиновники цілком свідомо ігнорували вимоги адміністративного об’єднання Східної Галичини, Закарпатської України і Північної Буковини. У кожній з цих коронних земель потяг українців до національної самоорганізації наштовхувався на опір з боку відповідних організацій інших націй, яким створювали сприятливіші умови для існування. Найбільш серйозні міжнаціональні тертя, аж до конфронтації, мали місце між українськими і польськими організаціями у Галичині. Справа дійшла до того, що політичні партії, які тут утворювалися за національною ознакою, почали формувати воєнізовані організації.
Не можна не поділяти погляду О. Субтельного на першу світову війну як величезне нещастя для українського народу. Адже позбавлені своєї державності українці продовжували залишатися об’єктом, а не суб’єктом історичного процесу. Близько 3,5 млн солдатів-українців у російській армії та 250 тис. в австрійській змушені були воювати не тільки за чужі їм імперіалістичні інтереси, але й один проти одного. Землі, заселені українцями, особливо Галичина, стали театром найбільш кривавих битв на Східному фронті.
Історію революції та громадянської війни на Україні у книзі О. Субтельного подано під незвичним кутом зору. Що я тут маю на думці? «Обов’язковий набір» фактів, подій та осіб з вилученого після XX з’їзду КПРС короткого курсу «Історії ВКП(б)» благополучно перекочував в усі сучасні підручники, посібники і монографії. Саме ця фальсифікована історія 1917—1920 рр. і є для нас «звичною». Але давно вже час звільнитися від сталінських стереотипів...
У книзі подано детальний аналіз розстановки політичних сил на Україні. Характеризується соціальна база Центральної Ради — національна інтелігенція і напівінтелігенція, земські діячі, нижчий командний склад армії, селяни-власники. Підкреслюється багатонаціональний характер Центральної Ради, яка на чверть складалася з представників російських, єврейських, польських та інших неукраїнських партій. Заслуговує на увагу безстороння оцінка більшовицької партії: нечисленна спочатку, але дисциплінована, надзвичайно централізована організація, яка складалася з професіональних революціонерів і мала в особі Леніна геніального лідера, неперевершеного майстра революційної тактики.
Читать дальше
2. Відчувається велика робота по збору інформації у всіх моментах історії
3. Виклад історії спокійний, рівній на основі реальних фактів в тому числі і про голодомор 30-х років.
4. Відчувається що це не підручник для школярів, який завжди був політично причесаний, а книга написана вільними, незалежними людьми для яких Україна багато значить в їхньому житті, значить навіть більше ніж нам тут в Україні. Велика подяка за цей труд.