Тарас Березовець - Анексія - Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

Одним із перших пілотних проектів із відокремлення Криму стало створення в 1992 році Республіканського руху Криму (РДК — від рос. Республиканское движение Крыма) на чолі з уродженцем м. Синельникове Дніпропетровської області Юрієм Мєшковим. Того ж року РДК створило дві ініціативні групи в Сімферополі та смт. Гвардійське, де зібрало підписи за проведення референдуму щодо виходу Республіки Крим зі складу України. Провокація була зупинена рішенням Верховної Ради РК під керівництвом спікера Миколи Багрова, яким було накладено мораторій на проведення референдуму.

Унаслідок такого парламентського рішення РДК у жовтні 1992 року розкололося на дві нові партії — Республіканську партію Криму під проводом Юрія Мєшкова та Народну партію Криму (майбутню партію «Союз» Льва Миримського) — і припинило існування. Через деякий час на уламках РДК сформувалася третя сила — Російська партія Криму (рос. — Русская партия Крыма) із Сергієм Шувайніковим на чолі. За рік, 23 жовтня 1993 року, Мєшков разом з екс-народними депутатами Верховної Ради УРСР Володимиром Тереховим і Сергієм Цековим провели установчі збори ще одного кремлівського проекту — Російської громади Криму (рос. — Русская община Крыма).

Зрештою, за прямого сприяння Москви 13 жовтня 1993 року Верховна Рада Криму заснувала посаду президента Республіки Крим. Перші й останні в історії президентські вибори відбулися в Криму в січні 1994-го. Перший тур пройшов 16 січня, найбільше голосів здобули лідер блоку «Россия» Юрій Мєшков (38,5%) та самовисуванець Микола Багров (17,55%). Переможцем другого туру 30 січня 1994 року став Мєшков, який отримав 72,92% голосів, його опоненту Багрову віддали перевагу 23,35% кримчан.

Першим же указом Юрія Мєшкова на посаді президента Криму стало переведення півострова на московський час. Мєшков також публічно задекларував курс на зближення з РФ до повного приєднання. Інструментами інтеграції кримська влада розглядала введення російського рубля, надання жителям Криму російського громадянства, проте через спротив української влади та місцевої опозиції жодної з цих обіцянок реалізувати не вдалося.

Незабаром після обрання президентом Криму Мєшков дав інтерв’ю газеті «Крымский курьер» і заявив: «Кримчани зробили свій вибір, проголосувавши за єднання з Росією, за відновлення економічних відносин, за відновлення військово-політичного союзу з Росією, за все те, що було проголошене РДК ще в серпні 1991 року. Це, насамперед, дасть змогу врятуватися всім громадянам Республіки Крим від остаточного краху того, що раніше називалося економікою. Природно, цього досягти неможливо, якщо слідувати курсом, запропонованим київським керівництвом, на відрив від Росії».

Крім того, Мєшков активно ставив на найвищі посади російських громадян, що налаштувало проти нього значну частину кримської еліти, невдоволеної своїм відстороненням від процесів управління. Особливо скандальним стало призначення віце-прем’єром уряду Криму російського громадянина Євгенія Сабурова. Другим контроверсійним кроком стало лобіювання на посаду спікера Верховної Ради Криму соратника по «Русскому блоку» Сергія Цекова. Проте невдовзі партійні соратники пересварилися, що прискорило політичне падіння Юрія Мєшкова.

Провідну роль у дискредитації проросійської команди Мєшкова та розвалі провладної коаліції тоді відіграли українські спецслужби. Головна заслуга в ліквідації сепаратистського гнізда на півострові належить голові Служби безпеки України (1991–1994) Євгену Марчуку. У 1994-му він стає першим віце-прем’єром України, а 3 березня 1995 року указом №166/95 президент України Леонід Кучма призначив Марчука виконувачем обов’язків прем’єр-міністра. І вже 17 березня за особистого втручання в. о. прем’єра Євгена Марчука Законом України «Про скасування Конституції та деяких законів Автономної Республіки Крим» посаду президента Криму ліквідовано. За деякий час кримський сепаратист Юрій Мєшков виїхав до Москви, де протягом багатьох років викладав у Московській державній юридичній академії.

Паралельно з президентством Юрія Мєшкова розвивались севастопольські події. Місто було визнане територією Росії в липні 1993 року відповідною постановою Верховної Ради РФ.

Учасник тих подій, проросійський активіст із Севастополя Олександр Круглов так згадував цей день у Москві: «9 липня 1993 року весь правий балкон головного залу Білого дому — понад півсотні місць — зайняли керівники майже всіх патріотичних рухів Криму, Севастополя, а також штабні чини всього російського та, зокрема, Чорноморського флотів. Верховна Рада Росії одностайно проголосувала за постанову, яка підтверджувала російський федеральний статус Севастополя. Хасбулатов [Руслан Хасбулатов, на той час голова Верховної Ради РФ. — Прим. ред. ] урочисто привітав із цим зал, який дружно піднявся з крісел. Весь наш гостьовий балкон вибухнув оплесками, вигуками „Ура-а!“ і, зрештою, піснею-гімном „Легендарный Севастополь“. Перш ніж оголосити перерву, Хасбулатов із підйомом, майже захоплено заявив, що жодне з пленарних засідань жодної з Верховних Рад Росії, що коли-небудь засідали в цьому залі, ніколи раніше нічого подібного не бачило й не чуло».