Тарас Березовець - Анексія - Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

За словами, Аксьонова, Росія вже виділила Криму фінансову допомогу в розмірі 15 млрд. рублів, ще до «прийняття» півострова до свого складу.

Найменш зрозумілою була реакція представників Євросоюзу. Важко сказати, чи то вони були в шоці від дій Росії, чи позначилася повна відсутність у них стратегічного плану дій. Так, тодішній верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон зробила взагалі відірвану від реальності заяву: «Ми віддаємо належне стриманому ставленню, що демонструє Україна у відповідь на кризу. Ми закликаємо українську владу продовжувати цей підхід» 666. Зрозуміло, що подібні розмиті дипломатичні заяви не могли вплинути на нову окупаційну владу й сепаратистів.

Заступник голови Меджлісу Нариман Джелял звернувся до ВР України з проханням надати кримським татарам статус корінного народу Криму, аби вони мали повне право відстоювати українську державність на півострові: «Ми знаємо, що російська влада готує анексію Криму. Тому ми звернулися до парламенту України із закликом визнати статус корінного народу за кримськими татарами й негайно забезпечити вільне волевиявлення кримських татар. <���…> Усім відомо, що кримські татари є послідовними захисниками суверенності та територіальної цілісності України. Для того щоб ми, зміцнившись, могли відстоювати українську державність, українську суверенність у Криму» 667.

Ліля Буджуроварозмірковує: «Де країна? Де весь світ, який ми наївно вважали цивілізованим? Де міжнародні зобов’язання, включаючи Будапештські угоди? Чому військові, чия професія — захищати батьківщину, здатні лише на мужній телефонний дзвінок журналістам із проханням „Приїжджайте скоріше, нас оточують“. Коли звичний світ валиться, і його уламки б’ють в саме серце, залишається одне — працювати. Ми так і робили, не даючи собі можливості зупинитися й перепочити. Відпочинок — це час для запитань. А коли на них немає відповідей — це безнадія».

Маючи на руках дані незаконного «референдуму», аксьоновські «самооборонівці» діяли все зухваліше. Прес-служба ВМС ЗС України повідомила: «17 березня, усупереч раніше досягнутим домовленостям між командуванням ВМС ЗСУ та представниками керівництва ЗС РФ, здійснена чергова спроба силового захоплення в Криму щодо українських військових формувань. Об’єктом нападу став військово-медичний заклад у Севастополі. Представниками загонів „народної самооборони“ (принаймні вони так себе позиціонують) сьогодні здійснений безпардонний, віроломний прохід на територію Військово-медичного центру Кримського регіону, де на лікуванні перебувають 273 хворих, зокрема 61 ветеран Збройних Сил та військовий пенсіонер. Своїм „рейдом“ члени загону „народної самооборони“ поставили під загрозу життя 6 хворих, що знаходяться в реанімаційному відділенні, тим більше що 4 з них — люди пенсійного віку».

17 березня Севастопольська міськрада одноголосно прийняла рішення перейменувати себе в Законодавчі збори Севастополя. Крім того, депутати доручили «меру» Алєксєю Чалому підписати міждержавний договір про прийняття Севастополя до складу Росії.

Володимир Константинов, який практично не коментував нічого в останні дні й мало з’являвся на публіці, цього дня виринув із публічною заявою — закликав народних депутатів України від Криму скласти свої мандати й повернутися на півострів: «Зараз потрібно всім, засукавши рукава, дуже серйозно попрацювати на благо кримчан, щоби цей перехідний період був найменш болючим» 668.

Константинов також запевнив, що українські військові не переслідуватимуться у Криму, але він все-таки спробує умовити їх перейти на бік Росії, тобто зрадити державі й присязі: «Військовослужбовцям українських Збройних Сил буде надана альтернатива: нести службу в Криму, принісши присягу Республіці, або продовжити її поза межами Криму — у складі української армії. Той же принцип буде застосований до держслужбовців, працівників силових структур, до всіх, хто присягав на вірність Україні. Ніхто нікого насильно не змушуватиме переприсягати». Насправді цього дотримано не було.

Українська влада почала робити перші заяви, які стосувалися майбутніх біженців і тимчасово переміщених осіб із території АР Крим та міста Севастополь. Так, перший віце-прем’єр українського уряду Віталій Ярема заявив цього дня, що українська влада готова допомогти переселенню на материкову Україну всіх тих, хто бажає переїхати з території окупованого півострову. Але час показав, що ці заяви мало корелювалися з реальністю. Насправді всі тимчасові біженці, кількість яких протягом наступного року зросла до понад 50 тисяч, залишилися сам на сам із власними проблемами. Єдиними, хто хоч якось намагався їм допомогти, виявилися українські волонтери.