Петро Кралюк - Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Літопис руський. – К., 1989. – С. 7.

Толочко П. Давньоруські літописи і літописці Х—ХІІІ ст. – К., 2005. – С. 9—110.

Літопис руський. – С. 8.

Ауліх В. Зимнівське городище – слов’янська пам’ятка VI—VII ст. н. е. в Західній Україні. – К., 1972.

Якубович М. Велика Волинь і мусульманський Схід. – Рівне, 2016. – С. 18.

Прищепа Б. Погоринські міста в Х—ХІІІ ст. – Рівне, 2016. – С. 41—54.

Войтович Л. «Баварський географ»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи ІХ ст. // Український історичний журнал. – 2009. – № 5. – С. 12—34.

Відейко М. Україна: від антів до Русі. – К., 2009. – С. 29—30.

Про Тюркський каганат див.: Гумилев Л. Древние тюрки. – СПб., 2002; його ж. Великая распря в первом тюркском каганате в свете византийских источников // Византийский временник. – 1961. —Т. ХХ. – С. 75—89.

Халимоненко Г. Аспарух, Кубрат та інші // Сестра моя, Софія… – К., 2016. – С. 68—69.

Лавренюк В. Авари (обри) // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. – Тернопіль, 2004. – Т. 1. – С. 19.

Tzsykiewicy L. A. Słowianie i Awarowie. – Wrocław, 2009.

Labuda G. Pierwsye państwo słowiańskie. Państwo Samona. – Wodyisław Sląski, 2009.

Цит. за: Эрдели И. Исчезнувшие народы. Авары // http://gumilevica.kulichki.net/debate/Article24. htm.

Про аварів та їхню історію див.: Венелин Ю. И . Об обрах, их царстве и его пределах. – М., 2011. – С. 639—662; История Венгрии. – М., 1971. – Т. 1. – С. 75—80.

Плахонін А . Великоморавське князівство // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2003. – Т. 1. – С. 471.

Цит. за: Якубович М. Велика Волинь і мусульманський Схід. – С. 18.

Річинський А. Старий город Волинь // Наша Батьківщина. – 1938. – Ч. 2. – С. 38—49.

Головко В. Володимир-Волинський // Енциклопедія історії України: в 10 т. – Т. 1. – С. 620.

Войтович Л. Прикарпаття в другій половині І тисячоліття н. е.: найдавніші князівства // Вісник Львівського університету. Серія історична. – 2010. – Вип. 45. – С. 13—54.

Іларіон . Слово.... // Хрестоматія давньої української літератури. – К., 1967. – С. 46.

Про тюркське походження булгар див.: Pritsak O. Die bulgarische Furstenliste und die Spache der Protobulgarien. – Wiesbaden, 1955. Щоправда, твердження про тюркський генезис булгар є дискутивне. Наприклад, поширеною є версія про іранське походження цього народу. Проте відомо, що в «історичний період» булгари розмовляли тюркською мовою, тому, відповідно, є підстави віднести їх до тюркських народів. Схоже, що булгари асимілювали різні племена, в т. ч. індоєвропейські. Однак у результаті булгарського етногенезу переважив тюркський вплив.

Халимоненко Г. Аспарух, Кубрат та інші // Сестра моя, Софія… – С. 66.

Про давніх булгар див.: Златарски В. История на Българската държава през Средните векове. – София, 1994. – Т. 1, ч. 1.

Про хана Кубрата див.: Мингазов Ш. Кубрат – правитель Великой Болгарии и Кетрадес – персонаж Иоанна Никиусского. – Казань, 2012.

Сокровища хана Кубрата. Перещепинский клад. – СПб., 1997.

Про це більш детально див.: Кралюк П . Вплив давньоболгарської культури на культуру Київської Русі // Сестра моя, Софія… – С. 193—201.

Історія української літератури. – К., 2013. – Т. 1. – С. 619—645.

Рыбаков Б. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. – М., 1963. – С. 165—169.

Кралюк П. Прийняття і сприйняття християнства в Русі-Україні. – Острог, 2013. – С. 28—41.

Літопис руський. – С. 16—22, 25—30, 41—43, 61—62.

Йов Борецький та інші. Протестація 1621 р. // Україна: антологія пам’яток державотворення Х—ХХ ст. – К., 2008. – Т. ІІІ. – С. 91.

Літопис руський. – С. 51.

Про Волзьку Булгарію див.: Гагин И . Волжская Булгария: Очерки истории средневековой дипломатии (Х – первая чверть XIII в.). – Рязань, 2004; Смирнов А. Волжские булгары. – М., 1951; Фухрутдинов Р. Очерки по истории Волжской Булгарии. – М., 1984; Чолов П. Волжска България (VII—XVI вв.). – София, 2008.

Літопис руський. – С. 51.