Юрій Сорока - 100 важливих подій історії України

Ярослав Мудрий. Портрет із Царського титулярника. XVII ст.

Держава печенігів на той час уже пережила період свого розквіту, але продовжувала залишатися потужним суперником. Вона була поділена по Дніпру на дві частини з чотирма провінціями. Кожна мала у своєму складі 5 округів, які могли сукупно виставити 40 десятитисячних кінних загонів. Ставкою кагана та місцем загальної ради була долина річки Рось у нижній течії. Загальна кількість печенігів дослідниками оцінювалася до 3 млн осіб. З огляду на таку інформацію, можемо уявити рівень небезпеки, яка нависла у той час над Київською Руссю. Утім, остання змогла подолати загрозу і продемонструвати, хто є справжнім господарем у регіоні.

Худ. Б. Чориков. Благородний вчинок молодого киянина (під час облоги печенігами Києва)

Облозі Києва печенігами у 1036 році передували деякі події. А саме – непевна політична ситуація. Адже саме у той час у Чернігові помер князь Мстислав, і його брат Ярослав вирушив вирішувати проблеми об’єднання князівств у єдину потужну державу. Далі шлях князя лежав до Новгорода, де він планував посадити на князювання свого сина Володимира. Відсутністю Ярослава і скористалися печеніги, маючи на меті розорити столицю. Втім, їхнім планам не судилося бути втіленими у життя. Ярослав, почувши про загрозу, діяв миттєво.

«В літо 1036, коли Ярослав перебував у Новгороді, прийшла до нього звістка, що печеніги взяли в облогу Київ. Ярослав же зібрав багато воїнів, прийшов до Києва і прорвався у місто своє. А було печенігів безліч. Ярослав виступив із Києва, приготувався до бою: варягів поставив посередині, а на правому крилі – киян, а на лівому крилі – новгородців…»

Саме так «Повість минулих літ» описує події. Битва, що відбулася, не залишила кочовикам жодних шансів на перемогу.

«І став перед містом. Печеніги пішли на приступ і зчепилися на тій горі, де стоїть зараз собор Святої Софії: було тут поле чисте тоді. І почалась жорстока січа, ледве до вечора здолав лютих ворогів Ярослав. І кинулись печеніги на всі боки тікати, і не знали, куди бігти…»

Облога Києва у 1036 році була, напевне, останньою спробою печенігів утвердитися на Русі. Після поразки частина племен розсіялася прикордонними територіями, асимілювавшись із місцевим населенням. Частина печенігів пішла у Візантію і на території Східної Європи, декотрі загинули. В степах зароджувалася культура злих і жорстоких половців.

Перемога руського богатиря над печенізьким. Радзивіллівський літопис

Анна, одна з трьох дочок Ярослава Мудрого, народилася, ймовірно, 1024 або 1025 року. Її доля склалася досить буденно для того часу: усі три дочки київського князя – Єлизавета, Анастасія та Анна – стали королевами європейських монархій. Єлизавета вийшла заміж за норвезького принца Гарольда Сміливого, а Анастасія зійшла на угорський трон. Тож про дочок Ярослава Мудрого було відомо в Європі, коли французький король Генріх I задумав одружитися.

Освіту майбутня королева Франції здобула досить гарну. Вона вивчала грамоту, історію, іноземні мови, математику і живопис. Відомо, що Анна Ярославна вільно володіла кількома мовами, зокрема старослов’янською і грецькою. І це у той час, коли в Європі не кожен чоловік шляхетного походження умів писати.

У 1048 році посольство від овдовілого Генріха I вдруге прибуло до Києва (відомо, що першого разу князь Ярослав відповів відмовою на прохання руки власної доньки). І цього разу згоди було досягнуто.

Анна Ярославна. Фреска в Софіївському соборі в Києві

Прибуття нареченої короля у Францію було обставлено урочисто. Генріх I виїхав зустрічати Анну в Реймс. Адже за традицією саме в Реймсі коронувалися французькі королі. Тут у травні 1049 року, у соборі Святого Хреста, відбулася церемонія коронації Анни Ярославни, і вона стала королевою Франції. Цікавим є той факт, що на шлюбній грамоті донька київського князя написала своє ім’я, а Генріх І замість підпису поставив хрестик. У свою чергу Анна Ярославна здивувала почет короля, відмовившись присягати на латинській Біблії. Вона принесла клятву на Євангелії, писаному слов’янською мовою. Згодом ця книга отримала назву Реймського Євангелія, і на ній давали присягу всі наступні королі Франції, навіть не підозрюючи про її київське походження.