Юрій Сорока: 100 важливих подій історії України

Слід зауважити, що вікінги, яким офіційна історіографія приписує авторство у створенні Київської Русі, звикли діяти саме таким чином, справедливо завоювавши славу морських розбійників і відважних воїнів. Стосовно князя Олега джерела одностайні – майбутній київський князь належав до загону норманських найманців, приведених Рюриком зі Скандинавії. Розходяться дослідники хіба у деталях. Деякі джерела повідомляють, що Олег був родичем Рюрика, інші називають князя вояком, якого після смерті Рюрика було проголошено регентом при особі малолітнього Ігоря і який зробив Київ своєю столицею.

Похід князя Олега на Константинополь

Однак, не зупиняючись детально на особі князя, згадаємо його похід через Руське море, внаслідок якого Київську державу почали боятись і поважати у Візантії. Згідно з мірками того часу, флот із двох тисяч човнів був колосальною силою. Якщо припустити, що ці човни стали прообразом козацьких чайок, на облавку кожної перебувало 40—50 вояків. Приблизно таку ж кількість воїнів брав на облавок і знаменитий дракар. Якщо взяти за основу цю інформацію, легко порахувати, що військо князя налічувало близько 90 000 осіб. Тож не варто дивуватись, що Візантійська імперія не змогла протистояти й після млявої спроби боронитись здалася на милість переможця. Внаслідок цього київський князь отримав можливість диктувати свої умови імператору Льву IV. Після перемовин між послами Олега і представниками імператорського двору 2 вересня 911 року з’явився договір між Руссю та Візантією. Згідно з умовами договору, руським купцям надавалися значні привілеї у торгівлі з Візантією. Окремим пунктом передбачалося виділення на території Константинополя місця, де купці могли не лише проживати протягом шести місяців, а й вести безмитну торгівлю й утримуватися коштом державної скарбниці. Врегульовувалися пунктами договору права моряків, яких раніше часто грабували візантійці. Тепер замість грабунку підлеглі імператора зобов’язувалися надавати всебічну допомогу кораблям з Київської Русі. Визначався порядок обміну полоненими і виплата військової контрибуції імператором.

Ф. Бруні. Олег прибиває свій щит до воріт Царграда

У 967 році нашої ери політика князя Святослава, спрямована на завоювання Хозарського каганату, зазнала змін. Константинополь доводив київському князю користь від завоювання Балкан. Візантія потерпала від войовничої Болгарії, тому шукала союзника в боротьбі з нею. Це збігалося з намірами самого Святослава, який мав намір, за свідченнями М. Грушевського, «загорнути під себе полудневе слов’янство й стати сильним суперником Візантії».

Під 967 роком «Повість минулих літ» повідомляє про перший болгарський похід Святослава: « В літо 6475 рушив Святослав на Дунай на Болгар ».

Умовний портрет Святослава Ігоревича із Царського титулярника, XVII ст.

Виставлене супроти київського воїнства тридцятитисячне болгарське військо не витримало натиску і відійшло до дунайської фортеці Доростол. Дізнавшись про поразку, болгарський цар Петро захворів і згодом помер. А скоро майже вся східна Болгарія була завойована Святославом. Як повідомляє літопис, «одолів Святослав болгар. І взяв він вісімдесят городів по Дунаю, і сів, князюючи тут, у городі Переяславці, беручи данину з Греків».

Улітку 968 року Святослав змушений був залишити Переяславець і поспішити на допомогу Києву, який взяли в облогу печеніги. Отримавши перемогу над печенігами, Святослав зайнявся зміцненням владної структури Київської держави. Старшого сина Ярополка він посадовив князем у Києві, Олега – у Древлянській землі, а Володимира відрядив посадником до Новгорода. Сам же оголосив про наміри укласти союз із німецьким імператором Оттоном І і створити могутню державу слов’ян на просторах між Дунаєм і Чорним морем.

Під час другого походу на Болгарію, у 969 році, Святослав захопив її столицю, Преславу, полонивши при цьому царя Бориса ІІ. Управитель Болгарії був позбавлений трону і знаків царської влади. Між тим у Візантії зрозуміли, що мають справу з небезпечним суперником, і стали шукати порозуміння з Болгарією. 11 грудня 969 року імператор Никифор Фока був убитий, і престол посів Іоанн Цимісхій. Улещуючи київського князя подарунками і обіцянками, візантійці спробували змусити Святослава відступитися від Болгарії. Святослав відмовився від переговорів. Візантійський хроніст Лев Диякон передає слова князя так: « Я піду з цієї країни не раніше, ніж отримаю грошову данину і викуп за всі захоплені мною міста і за всіх полонених. Якщо ж ромеї не хочуть заплатити те, що я вимагаю, нехай вони покинуть Європу, на яку не мають права, і забираються в Азію». У відповідь Візантія розпочала підготовку до війни.