Петро Кралюк: Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?

Адам Кисіль

Прозахідна й ренесансна орієнтації Саковича були не останньою причиною того, що цей діяч порвав із консервативним православ’ям і перейшов у табір уніатів. Хоча, звісно, були й інші, зокрема матеріальні, чинники. У 1625 р. ставши уніатом, Сакович обійняв посаду архімандрита в місті Дубні. Дубнівським архімандритом він лишався до 1639 р., допоки його не позбавили цього сану. Опісля того кілька років мандрував, побував у різних монастирях – у Дермані, Холмі, Любліні, Супраслі, Вільні. Під час цих мандрівок написав кілька полемічних творів. У 1641 р. у Луцьку прийняв римо-католицьку віру і вступив до чернечого ордену августинців. При цьому намагався ідейно обґрунтувати свій черговий конфесійний перехід, опублікувавши кілька полемічних творів, у яких піддав критиці й православну, й уніатську церкви. Найбільш знаною серед цих творів є «Перспектива…». Цей твір був опублікований у 1642 р. і викликав черговий сплеск полеміки. У ньому автор критикував догматичні й обрядові аспекти православ’я. При цьому Сакович вказував на антиінтелектуалізм, що панує в середовищі як православних, так і уніатських священиків; виступав поборником просвітництва. Помер цей діяч у Кракові в сані католицького священика.

Сакович виявився не лише «ідейним перебіжчиком», а й «змієм-спокусником», який заманював на бік уніатів інших українських культурних діячів. Він підтримував добрі стосунки з Кирилом Транквілліоном-Ставровецьким, письменником і друкарем, який зазнав переслідувань із боку православних консерваторів і котрий так само, як Сакович, став прихильником унії. Сакович також допоміг перейти в унію визначному українському письменнику-полемісту Мелетію Смотрицькому, який у середині 20-х рр. ХVII ст. опинився в стані гострого конфлікту з консервативно налаштованими православними ієрархами.

Мелетій Смотрицький

Однак повернемося до «Віршів на жалісний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного…». Писалися вони тоді, коли Сакович був ще у православному таборі. Тому у «Віршах…» звучить критика уніатів та католиків-єзуїтів; прославляються діяння Сагайдачного, котрі були спрямовані на зміцнення православ’я, високо оцінюється його ініціатива висвячення православних ієрархів для українських та білоруських земель. І все ж у «Віршах…» немає моментів, які б свідчили про консервативну спрямованість автора. Навпаки, він відверто демонструє прихильність до західних культурних цінностей ренесансного типу.

Наприклад, із самого початку «Віршів…» звучить гімн свободі людини, яка ренесансними діячами трактувалася як одна з найбільших цінностей 10 10 Сакович К. Вірші на жалісний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного… / пер. В. Шевчук. – С. 160—161. .

«Вірші…» представляють дещо іншу концепцію людського безсмертя на відміну від тієї, яка була притаманна традиційному середньовічному християнству. У період Середньовіччя безсмертя трактувалося майже виключно в сенсі релігійному: людина має воскреснути тоді, коли настане кінець світу і Страшний суд, саме на цьому суді будуть відділені праведники від грішників (у залежності від діянь своїх) й, відповідно, праведники житимуть у царстві небесному, а грішники – у пеклі. Така концепція не передбачала індивідуалізації. «Справжня» людина в даному випадку трактувалася як член християнської спільноти (нехристияни ж розглядалися як невірні). Ця людина має дотримуватися певних правил. Дотримання чи недотримання їх визначає ступінь її праведності/гріховності, а також долю в загробному житті.

Ренесанс певним чином видозмінює цю концепцію. Звісно, християнське розуміння безсмертя залишається, проте поряд із суто релігійним розумінням з’являється розуміння світське. Відповідно до ренесансних поглядів, людина може завдяки своїм діянням заслужити славу й добру пам’ять у вдячних нащадків. При цьому потрібно зафіксувати ці діяння в письмовій формі, зокрема у поетичному слові.

У «Віршах…» якраз маємо втілення таких ренесансних поглядів. Звісно, автор не відкидає християнського розуміння безсмертя. У творі багато говориться про те, що земне життя не має особливої цінності, що необхідно думати й турбуватися про життя потойбічне, готуватися до нього. Та, незважаючи на це, багато говориться про діяння Сагайдачного, про те, що саме своїми вчинками він заслужив собі славу й що ця слава впродовж багатьох віків зберігатиметься: