Петро Кралюк - Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?

Зате Сагайдачному поталанило у високій літературі, яка була орієнтована на елітарні, освічені верстви. При його похованні були проголошені й опубліковані жалобні вірші, складені під керівництвом ректора Київської братської школи Ка-сіяна Саковича 4 4 Сакович К. Вірші на жалісний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного… / пер. В. Шевчук // Українська поезія XVII ст. (перша половина): антологія. – К., 1988. – С. 160—183. . Ці вірші якісно різнилися від подібних творів, поширених у тогочасній українській літературі. Їх можна вважати шедевром, своєрідною драмою, в якій розглядалася тема життя й смерті великої людини. І хоча цей твір після його публічного проголошення через певний час був забутий, однак зберігся його надрукований текст. У ХІХ ст. його заново «відкрили» і він став популярною лектурою для дослідників. Твір неодноразово передруковувався. І, зрозуміло, на нього часто посилалися науковці. Він навіть для них став основою для реконструкції біографії Сагайдачного.

Згадували про Сагайдачного в козацьких літописах, а також у відомій «Історії русів». Є про нього згадки й у польськомовних мемуарних текстах, де велася мова про Хотинську битву 1621 р. І це зрозуміло. Адже Сагайдачний був одним із головних героїв цієї битви. Не обійшли його увагою й українські історики «доби націоналізму», вписавши цю постать в український національний історичний наратив. З’явилася також низка художніх творів про Сагайдачного, деякі з яких були доволі поширеними.

Пам’ять про Сагайдачного цінується і в сучасній Україні. Він залишається помітним персонажем у нашій історичній свідомості. Хоча й поступається іншим першорядним національним героям. Принаймні його зображень немає на українських гривнях… Хоча в 2000 р. Національним банком України була випущена 10-гривнева монета із портретом цього козацького гетьмана. Ще раніше, в 1995 р., випущена була поштова марка із його ж зображенням.

Фрегат «Гетьман Сагайдачний». 1994 р.

На честь цього полководця був названий флагман Військово-Морських Сил України, фрегат «Гетьман Сагайдачний». Пам’ятник Сагайдачному був поставлений у Севастополі в 2008 р. Це була одна з ознак української присутності в Криму, яка викликала невдоволення в російських шовіністів. Не дивно, після російської окупації півострова в 2014 р. цей монумент був демонтований і переданий до Харкова, де його встановили 5 5 Див.: У Харкові відкрили «відвойований» в анексованому Криму пам’ятник Сагайдачному// http://tyzhden. ua/ News/144257 . Зате під час російсько-української війни, у 2017 р., в районному центрі Донецької області Мангуш полк «Азов» відкрив пам’ятник Сагайдачному. Тим самим бійці цієї військової формації хотіли продемонструвати, що Приазов’я, яке хотіли захопити проросійські сепаратисти, є українською землею. Пам’ятники Сагайдачному свого часу були також відкриті у тих місцях, які пов’язані з діяльністю цього полководця – у Хотині (1991) та в Києві на Подолі (2001). Створений був також у 1992 р. музей Сагайдачного в селі Кульчиці Самбірського району Львівської області, де також встановлено пам’ятник. Поширена гіпотеза, що ніби саме там народився козацький гетьман. Іменем Сагайдачного названа Національна академія сухопутних військ у Львові, Київський інститут водного транспорту, Запорізький інститут Міжрегіональної академії управління персоналом. У 2010 р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про відзначення 440-річчя з дня народження гетьмана Петра Сагайдачного». Наступного ж року архієрейський собор Української автокефальної церкви канонізував цього діяча в чині «благовірний гетьман». Видано в Україні також низку книг про Сагайдачного.

Пам'ятник Петрові Сагайдачному в Хотині

Тобто можемо сказати, що Сагайдачний – чільна особа в українському національному пантеоні. Також він є важливою фігурою в українсько-російському ідеологічному протистоянні.

Проте Сагайдачний нас цікавить не в іпостасі національного героя, де, закономірно, є немала частка міфологізації. Він нам більш цікавий як історичний діяч, завдяки якому були визначені деякі вектори розвитку українського ранньомодерного соціуму, тобто як людина, що стояла біля витоків новочасної України.