Петро Кралюк - Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях

Важливим елементом держави є існування фіксованого письмового права.

Поняття держава в різних народів має різну етимологію, яка відображує їхній політичний досвід. У Стародавній Греції державу іменували політією. Це слово походило від слова поліс, тобто місто. Приблизно те саме спостерігаємо в англосакських народів. І справді, на початкових етапах держави часто виникали як укріплені поселення (міста), що контролювали навколишню місцевість. Хоча не обов’язково. Треба мати на увазі, що існували різні типи держав. Державність полісного типу формувалася переважно в осілих, землеробських народів. Дещо по-іншому здійснювалося її формування в народів кочових і морських. До того ж із часом державні організми зазнали значної еволюції.

Існували й існують різні форми держав, які залежать від низки чинників:

– розвитку технологій, зокрема інформаційних;

– географічного становища;

– економічної діяльності населення;

– його етнічного складу та ментальних і культурних особливостей;

– історичного й політичного досвіду народу.

В українській мові утвердився термін «держава». Саме це слово має давньослов’янське походження. У «Лексиконі словенороському» (1627) українського філолога Памво Беринди держава визначається як сила, вельможність або зверхність, а відповідником їй у грецькій мові є слово «кратос», тобто влада. У цьому ж словнику слово «державствую» трактується як паную, справую [2] Беринда П. Лексикон славеноросскій. К., 1627. С. 29. .

Термін же «держава» в сучасному розумінні прийшов до нас під впливом російської культури. У середньовічні часи державою називали символ влади московських царів у вигляді кулі, яка увінчувалася хрестом. Правителі Московії тримали державу в руках під час офіційних церемоній. Сам же цей символ перейшов до них від ромейських (візантійських) імператорів. Відповідно, у росіян держава персоніфікувалася з верховним правителем.

Приблизно таке ж розуміння зустрічаємо в українців. Навіть зараз вони часто пов’язують уявлення про свою державу з особою президента. Щоправда, росіяни в плані персоніфікації державної влади й верховного правителя, схоже, пішли далі наших краян. Вони зазвичай мало вживають слово «держава», а переважно користуючись терміном «государство» – від слова государ, правитель.

Також в українській мові були й інші терміни для означення держави. Наприклад, у текстах ранньомодерних часів зустрічаємо термін «панство». Його широко вживає автор анонімного твору «Пересторога» (початок XVII ст.). У зазначеному творі читаємо, що «поляці руськії панства [держави, князівства – прим. автора ] поосідали» [3] Пересторога. Українська література XVII ст. К., 1987. С. 27. . Тобто держава – це сукупність панів, людей, що мають власність, доступ до влади. Таке розуміння відповідало духу шляхетської демократії, яка існувала в тогочасній Речі Посполитій. Також у ранньомодерних українських текстах зустрічаємо означення державного організму як «речі посполитої», що є буквальним перекладом латинського терміну республіка (справа народна).

Можна говорити про наявність низки державних утворень на теренах України за період майже трьох тисяч років. Функціонували тут також ранні державні утворення, що не мали певних елементів державності. Зокрема, у ранніх державах не було сформованого адміністративного апарату й писаного права.

Не чіпатимемо питання про Трипільську цивілізацію. Чи мали трипільці ранню державу – це питання. Писемних джерел, які б давали уявлення про неї, не збереглося.

Одними з перших ранніх держав на теренах України, про які є свідчення у писемних джерелах, можна вважати держави кіммерійців та скіфів. Про них, зокрема, писав Геродот у своїй «Історії». Те саме можемо сказати про ранню державу сарматів.

Також першими державами на українських землях варто вважати грецькі міста-держави й елліністичне Боспорське царство. Частина українських земель входила до складу Римської імперії, а потім – імперії ромеїв, яку в нас звично іменують Візантією.

У період «великого переселення народів» на теренах України існувала низка ранніх держав. Це – держави готів, гунів, булгарів, слов’ян тощо. Згодом тут з’являються доволі розвинуті держави імперського типу – Аварський та Хозарський каганати.

Зрештою, у часи раннього Середньовіччя (у Х – на початку ХІ ст.) формується ще одна держава імперського типу, в якій домінантним було слов’янське населення і яка отримала назву Русі (в літературі часто для її означення використовується кабінетний термін «Київська Русь»). Цій державі протистояли кочові протодержави печенігів та половців.