Володимир В’ятрович - За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

Поновна актуалізація на політичному рівні питання «Волині—43» вилилася в посилення активності в Польщі різного роду ультраправих середовищ, зокрема підтримуваних Росією. Їхня діяльність проявилася в плюндруванні українських могил на польській території. У березні—травні 2014 р. сплюндровано могили вояків УПА у селах Грушовичі та Молодичі (Підкарпатське воєводство). Наступного, 2015 р., кількість актів вандалізму збільшилася — осквернено українські могили в селах Верибиці (Люблінське воєводство), Верхрата, Радруж, Молодичі (Підкарпатське воєводство). 2016-го це сталося в селі Пикуличі (Підкарпатське воєводство). Правоохоронним органами Польщі не виявлено винуватців щодо жодного з перелічених актів вандалізму. Хоча вони не дуже ховаються — відповідальність за плюндрування українських могил взяла на себе ультраправа група «Тихотемні». Інформацію про це, а також відео знищення намогильних пам’ятників розмістили на сайті «Novorossia Today».

26 червня 2016 р. група молодиків з націоналістичних фанатських угруповань здійснила напад на українську хресну ходу в Перемишлі. Незабаром після цього в тому ж місці зірвано щорічний український фестиваль, а українському гуртові «Ot Vinta» заборонено в’їзд на територію Польщі. Жодних антипольських дій чи навіть заяв ніколи не звучало з вуст українських музикантів, але їхній виступ кваліфіковано як такий, що може призвести до порушення громадського порядку, тому що знайшли їхні фото біля пам’ятника Степанові Бандері у Львові. Відтак музикантів визнано пропагандистами «людобуйців (людиновбивців) з УПА».

Саме вшануванням пам’яті «жертв геноциду на Волині» прикривають свої антиукраїнські дії різного роду націоналістичні угрупування в Польщі. Тому запевнення польських політиків, що законодавче визнання дій УПА проти польського населення геноцидом буде лише даниною пам’яті загиблим і сприятиме порозумінню з українцями, є вкрай нещирими. «Геноцид на Волині» — стало дієвим гаслом для мобілізації відверто українофобських сил. Так само далеким від правди було твердження тих же політиків, що зростання антиукраїнських настроїв у Польщі (а за соціологічними дослідженнями 2016 р. вже менше третини поляків ставляться позитивно до українців) є наслідком української історичної політики, зокрема глорифікації УПА, яка є «антипольською». Розвіяти міф про те, що вшанування українських повстанців в Україні спрямовано проти Польщі та поляків, дуже легко — соціологічні опитування демонструють, що саме на тих теренах України, де з найбільшою повагою ставляться до УПА (Західна Україна), є найвищий рівень симпатій до Польщі, поляків та польської культури.

Перед голосуванням у Сеймі відбулося кілька обговорень законопроектів. Одне з найцікавіших пройшло 6 липня: польські депутати присвятили питанню минулого конфлікту між українцями та поляками понад дві години свого часу, і за цей час зголосилися виступити більше як півсотні парламентарів. Часом обговорення нагадувало якесь ритуальне дійство — майже кожен починав промову словами: «Як відомо, 11 липня 1943 р. відділи УПА одночасно атакували понад 100 польських сіл». Ще одним обов’язковим елементом виступу мало бути використання слова «людобуйство» (польський переклад слова «геноцид»). Іноді складалося враження, що політики змагаються між собою, хто встигне більшу кількість разів промовити це слово у визначеному суворим регламентом (2 хвилини) виступі. Оригінальністю виступу вирізнилася депутатка від партії «Кукіз-15» — виділений їй час вона вирішила витратити на зачитування «способів убивства поляків українськими націоналістами». Протягом двох хвилин у парламентській залі звучало: «Розпилювання пилою, розбивання голови києм, розірвання кіньми…»

Альтернативних думок було небагато. Опозиційна «Громадянська платформа» запропонувала інший текст постанови — про польсько-­українське примирення, яку подав Марцін Свенціцький. Депутат від партії «Новочесна» Адам Шлапка зауважив: «Жертви вимагають пам’яті, але не помсти. А слухаючи вас, маю враження, що ви хочете не пам’яті, тільки збиття політичного капіталу у кресових середовищах… Пріоритетом для польської держави є добрі відносини з Україною, а ви граєте так, як хоче Владімір Путін».

Наступного дня, 7 липня, Сенат (верхня палат польського парламенту) звернувся до Сейму (нижньої палати) із закликом визнати антипольські акції УПА геноцидом і встановити день пам’яті його жертв 11 липня. Після цього відбулося ще два обговорення законопроекту в комісіях. Найцікавішими тут були виступ депутата Роберта Вінницького, який зазначив: «Не було ніякого польсько-українського конфлікту в 1940-х рр. на Східних Кресах. Був геноцид. Так само як не було німецько-єврейського конфлікту, а лише Голокост. Східні Креси зазнали такого самого Голокосту». Аналогію з Голокостом продовжив інший депутат Іринеуш Зиска, який закликав ввести кримінальну відповідальність за заперечення геноциду поляків, адже, на його думку, волинські події 1943 р. за рівнем жорстокості «не мають аналогів в історії світу».