Володимир В’ятрович - За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

Опитування, проведені польськими соціологами 2009 р., засвідчили суттєві зміщення у сприйнятті цієї теми суспільством. Визначальну роль у цих змінах відіграли саме масмедіа. Безперечно, позитивним наслідком їхньої роботи стало те, що 2009 р. вже понад 56 % респондентів чули про польсько-український конфлікт. Проте зросла не лише обізнаність суспільства, але й однобокість в оцінюванні цього конфлікту: уже 89 % вважає, що його жертвами були тільки поляки, і лише 9 % — поляки й українці.

Таке сприйняття польсько-українського протистояння мало масштабний вплив на розуміння минулого наших народів. Згідно з тим самим опитуванням 2009 р., саме українців (на базі родинних спогадів) названо головним ворогом поляків у Другій світовій війні (так заявили понад 63 % опитаних). Німці опинилися на другому місці (62 %), росіяни — на третьому (57 %). Доказом того, що така «ієрархія ворогів» є радше результатом впливу медіа, а не власне родинної пам’яті, стали відповіді про контакти родин респондентів із представниками інших націй: лише 14 % перетиналися в роки війни з українцями, 48 % — із німцями і 40 % — із росіянами. Такі однобокі уявлення про польсько-український конфлікт формують також ставлення до пам’яті про його учасників. У питанні про згоду на опіку щодо могил і цвинтарів учасників Другої світової війни понад 58 % погодилися, що така опіка може бути щодо могил вояків вермахту, 63 % — стосовно червоноармійців, і лише 34 % вважає, що на неї можуть заслуговувати і вояки УПА.

Починаючи з 2010 р. до інформаційної дискусії про польсько-­український конфлікт активно долучаються російські прокремлівські медіа та проросійські політики в Україні. Звинувачення в «геноциді на Волині» для російської пропаганди стали інструментом у боротьбі проти спроб України досягти міжнародного визнання Голодомору 1932—1933 рр. як геноциду.

У квітні 2010 р. в Києві відкрито виставку «Волинська різня: польські і єврейські жертви ОУН—УПА», ініціаторами якої виступили відома проросійська сила в Україні ― організація «Русскоязычная Украина» (керівник Вадим Колісніченко) та Товариство увічнення пам’яті жертв злочинів українських націоналістів у Варшаві, яке представляє крайні праві політичні сили Польщі. Відкриття виставки відбулося в залі, що належить Державному управлінню справами, під пильною охороною сотень міліціонерів, і стало помстою нової влади, відомої проросійськими симпатіями, зі своїми попередниками. Головним завданням заходу було не розібратися в причинах та перебігу війни, а представити ОУН та УПА як воєнних злочинців і таким чином скомпрометувати історичну політику, спрямовану на реабілітацію визвольного руху. З іншого боку, виставка дозволила крайнім польським націоналістичним силам проводити власну пропаганду, користуючись зміною політичної ситуа­ції в Україні. Відповідно, інформація, подана на стендах, була надзвичайно однобокою та упередженою, містила зумисні перекручення й відверті фальсифікації.

У червні 2011 р., напередодні жовтневих виборів, у польському парламенті знову заговорили про польсько-український конфлікт понад півстолітньої давності. Депутат Сейму Францішек Єжи Стефанюк озвучив пропозицію прийняти ухвалу «Про встановлення 11 липня Днем пам’яті мучеництва кресов’яків». Обґрунтовуючи свою пропозицію, депутат наголосив: ідеться про вшанування пам’яті 200 тисяч (!) жертв злочину, який мав ознаки геноциду. Політик у своїй заяві пішов навіть далі, порівнюючи цей конфлікт із нацистськими та радянськими злочинами, а українських повстанців — із сучасними терористами: «Цей третій злочин проти польського народу ― нарівні із радянським і німецьким геноцидом ― досі не залишився покараним або засудженим. Натомість за океаном, в Україні і навіть у Польщі поставлені сотні пам’ятників, котрі прославляють злочинців-терористів. І це діється в часи, коли цивілізований світ бореться з тероризмом».

70-ту річницю Волинської трагедії (2013) в масмедіа відзначали інформаційною кампанією, дуже схожою на ту, яка реалізовувалася 10 років тому. З тією різницею, що вона була більш масштабною, з ширшим використанням новітніх засобів медіа — телебачення, Інтернету, соціальних мереж, відео і в хронологічному плані тривала майже від лютого до липня. Фільми та спеціальні програми, присвячені цій темі, транслювали на провідних каналах TVP1, TVP Polonia, TVP Historia. Значна частина цих медіальних продуктів мали пізнавальну й історичну цінність, але, на жаль, чимало було й таких, що сприяли подальшій таблоїдизації теми, як-от: своєрідне ноу-хау відзначень 2013 р. — реконструкція подій протистояння в Радимні «Wołyń 1943 — nie o zemstę, lecz o pomięć wołają ofiary», яку транслювали в прямому ефірі на телеканалах «Polsat News» i «Republika TV». «20 липня 2013 року під Перемишлем. Вечоріє. Банда українських націоналістів оточує село, — так описує цю подію журнал польською (!) «Wprost». — Чути крики «Смерть ляхам!». Підкладають вогонь під будинки, а людей мордують сокирами, вилами, ріжуть пилами, виколюють очі, палять живцем. Реконструкція волинської різні 1943 року має служити… поєднанню? Так принаймні вважає перемиське Товариство історичної реконструкції XDOC».