Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

У 1941 році Червона Армія втратила 6.290.000 одиниць стрілецької зброї. («ВИЖ» 1991 № 4) Цієї зброї було б цілком достатньо щоб озброїти весь Вермахт.

Червона Армія за той же період втратила 20 500 танків. Цього могло вистачити на укомплектування п'ять таких армій, як Вермахт. Такої кількості танків було достатньо, щоб озброїти ними не тільки армію Німеччини 1941 року, але всі інші армії планети: США, Великобританії, Японії, Італії, Іспанії. Причому не двічі, а тричі. Причому танками такої якості, яких у жодній з цих країн не було.

Червоною Армією в 1941 році було втрачено 10.300 літаків. Цього цілком вистачило б на повне переозброєння Люфтваффе, і не один раз. І знову ж літаками дуже високої якості. Нічого рівного нашим Іл-2, Пе-2, Як-2, Як-4, Ер-2, ДБ-3ф, Пе-8 в 1941 році у Гітлера не було.

Втрати радянської артилерії за перші шість місяців війни: 101.100 гармат і мінометів. Цього було достатньо для укомплектування всіх армій світу разом узятих і знову ж таки не один раз, а багато разів. І знову ж таки - найкращими у світі зразками гармат, гаубиць, мортир і мінометів.

На кордонах було покинуто понад мільйон тон боєприпасів.

Невже начальник Генерального штабу РСЧА найбільший стратег ХХ століття Жуков Георгій Костянтинович за всю цю ганьбу не несе відповідальності?

Заперечують: Жуков тут ні при чому, в усе втручався Сталін. Напередодні війни Сталін не давав великому генію можливості приймати мудрі рішення. Це заперечення відметемо. На це заперечення слід відповідати словами нашого героя. Жуков розповідав, що нібито 29 липня 1941 року він побився об заклад зі Сталіном. Сталін нібито сказав, що Жуков несе нісенітниці. На це Жуков нібито відповів: «Якщо ви вважаєте, що начальник Генерального штабу здатний тільки нісенітниці молоти, тоді йому тут робити нічого. Я прошу звільнити мене від обов'язків начальника Генерального штабу і послати на фронт. Там я, мабуть, принесу більше користі Батьківщині». («Спогади та роздуми» Стор. 301)

Припустимо на хвилину, що така розмова була, що Жуков так поводився після німецького вторгнення. Виникає питання: чому саме так Жуков не поводився до німецького вторгнення? У випадку, якщо Сталін напередодні війни справді не погоджувався з думкою великого стратега, тоді стратегові треба було швидко й чітко визначитися: Сталін не слухає моїх порад, навіщо я тут протираю штани? Якщо з моєю думкою Сталін не рахується, нехай відправить мене у війська!

Не треба скандалів, не треба гучних фраз, треба було просто порозумітися з вождем: товариш Сталін, наші думки не збігаються, я вам нічим допомогти не можу, ми один одного не розуміємо, навіщо вам потрібен радник, думка якого байдужа для вас? Чому б вам, товаришу Сталіне, не знайти іншого начальника Генерального штабу, думка якого збігалося б з вашою?

А можна було те ж саме висловити ультиматумом: убийте, розстріляйте, але я відповідальності перед народом та історією за вашу дурість, товаришу Сталіне, нести не маю наміру.

У кожного керівника високого рангу є засіб змусити рахуватися з собою. І цей засіб - відставка. У всі часи міністри, генерали, маршали користувалися цим засобом: за чужу дурість - не відповідач, звільніть. Якщо в людини є принципи, він зобов'язаний їх відстоювати. Так поводився в жовтні 1941 року командувач Далекосхідного фронту генерал армії Апанасенко Йосип Родіонович. Він вважав, що останні протитанкові гармати з Далекого Сходу забирати не можна, нехай навіть і заради порятунку Москви. Він покрив Сталіна матом і оголосив: зірви з мене генеральські лампаси, розстріляй, - гармат не віддам.

Ось це - сміливий і принциповий чоловік.

У першій половині 1941 року на порядку історії стояло питання про долю країни: бути їй чи не бути. Начальник Генерального штабу генерал армії Жуков зобов'язаний був займати позицію непохитну: або, товаришу Сталіне, усуньте мене від посади, або не заважайте працювати.

Чи так вчинив Жуков?

Пропоную на вибір одне з двох.

Перше. Сталін не заважав Жукову працювати і не втручався в його діяльність. У цьому випадку вся відповідальність за розгром 1941 року лягає на Жукова, бо Жуков - начальник Генерального штабу, а Генеральний штаб - мозок армії.

Друге. Сталін втручався в роботу Жукова, не давав йому розгорнутися, але Жуков був слабовільною людиною, він не знайшов у собі мужності зажадати відставки з високої посади. Якщо так, то Жуков несе повну відповідальність за розгром. Якщо не було в Жукові рішучості й хоробрості відмовитися від виконання злочинних наказів, отже, він повинен відповідати як винуватець і співучасник злочинів.