Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Офіційна кремлівська пропаганда зробила все, щоб зганьбити Павлова і Кузнєцова і на їх фоні возвеличити Жукова. Жертвами пропаганди стають навіть чесні дослідники. «Ігри довели, що, як полководець, Жуков явно перевершував своїх колег. Зазначу, що обидва його противники у грі, Д. Г. Павлов і Ф. І. Кузнєцов, дуже невдало командували своїми військами в перші дні Великої вітчизняної війни». (Борис Соколов. Невідомий Жуков: портрет без ретуші. Стор. 198)

Борисе, ти не правий! Дійсно Павлов і Кузнєцов у перші дні війни дуже невдало командували своїми військами. Але хотілося б додати: а геніальний Жуков у перші дні війни командував своїми військами вкрай вдало?

«Друга гра... завершилася прийняттям "Східними" рішення про удар на Будапешт.» («Известия» 22 червня 1993) «Східними» у другій грі, як ми пам'ятаємо, командував Жуков, це він ухвалював рішення про прорив до озера Балатон і форсування Дунаю в районі Будапешта. Рішення приймалося поки тільки в ході стратегічної гри, проте сам Жуков повідомляє, що ігрища ці мали аж ніяк не академічний характер, вони були прямо пов'язані з прийдешньою війною.

Тепер згадаємо вірш Михайла Ісаковського «Вороги спалили рідну хату, убили всю його сім'ю». Написано вірш відразу після війни. Більш потужного і сумного твору про війну не написав ніхто. Повернувся солдат з війни: я три держави підкорив! А його ніхто не зустрічає. Сидить солдат на зарослій бур'янами могилі і п'є сам.

Медаль «За взяття Будапешта» заснована указом Президії Верховної Ради СРСР 9 червня 1945 року. А Жуков Георгій Костянтинович ще 11 січня 1941 року подбав про те, щоб виникла ситуація, в яких наших визволителів, які підкорили по три держави, можна було б такої медаллю нагороджувати.

Ось тут Жуков явно передбачив події.

В результаті проведених стратегічних ігор основним напрямком вторгнення в Європу було вибрано простір на південь від Полісся, тобто головний удар було вирішено наносити з території України. Таким чином, вирішальна роль у війні випадала Київському особливому військовому окрузі, який у разі війни перетворювався в Південно-Західний фронт. А якщо так, то дії всіх інших військ слід планувати в інтересах бойових дій ПЗФ. Відповідно до цієї логіки, через два дні після завершення другої стратегічної гри командувач Київського особливого військового округу генерал армії Г. К. Жуков був призначений начальником Генерального штабу РСЧА. Якби головним напрямком вторгнення в Центральну Європу було вибрано простір північніше від Полісся, тоді начальником Генерального штабу був би призначений Павлов.

Завдання Жукову - готувати головний удар з території України, допоміжні удари з територій інших прикордонних військових округів: Одеського, Західного, Прибалтійського, Ленінградського.

Дії Жукова напередодні війни і в початковому її періоді я виділяю в особливу справу. Про його кипучу діяльність у перші дні війни треба писати окрему книжку. Цій поки ще не написаній книжці я даю робочу назву «Мідний лоб», щоб підкреслити фантастичну завзятість, небувалі вольові якості та неймовірні інтелектуальні здібності великого стратега.

Зараз тільки одне зауваження. Коли кажуть, що Жуков не мав жодної поразки в житті, ми заперечимо. Правда полягає в тому, що жоден полководець світу не мав таких грандіозних і ганебних поразок, які мав Жуков. Розгром Червоної Армії влітку 1941 року - це найбільший сором світової історії. Така катастрофа не осягала ніколи ні одну армію світу. Вся чудово підготовлена Червона Армія була розгромлена і захоплена в полон у перші місяці війни. В 1941 році Червона армія втратила 5,3 мільйона солдатів і офіцерів убитими, полоненими та зниклими без вісті. (ВИЖ 1992 № 2 стор 23) Це не рахуючи поранених, контужених і покалічених. Вся передвоєнна кадрова Червона Армія була розгромлена. Чотири роки війни проти німецької армії воювала не кадрова армія, а резервісти. А що могли зробити резервісти? Так же не всі резервісти й воювали. Через поспішну втечу 1941 року на окупованих противником територіях залишилася ще ціла армія 5.360.000 військовозобов'язаних, яких не встигли призвати в Червону Армію. (ВИЖ 1992 № 2 стор 23)