Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Крім того, коли Жуков був командиром бригади, дивізії, корпусу, заступником командувача в Білоруському військовому окрузі, він повинен був знати обстановку в інших військових округах, насамперед - у сусідньому Київському. А коли Жуков командував Київським округом, він з обов'язку служби повинен був знати обстановку в усіх інших округах, насамперед - у сусідніх - Білоруському та Одеському.

Якщо ви командир стрілецького відділення, то повинні налагодити взаємодію з сусідами. Ви зобов'язані знати, яке відділення діє правіше від вас, яке - лівіше. Ви повинні знати, які у ваших сусідів сили, яке озброєння, скільки людей і боєприпасів, на що вони здатні та які завдання виконують. Якщо ви командир взводу, то ваш прямий обов'язок знати все про сусідні взводи. Це стосується командирів усіх рангів. До самого верху. Якщо ви командувач Київського округу, так вже будьте ласкаві вивчити обстановку й у своїх сусідів. Становище зобов'язує.

Залишаються ще два напрямки: Прибалтика й Молдавія. З точки зору оборони країни, це явно не головні напрями. Обстановку в Молдавії, тобто на території Одеського військового округу, Жуков зобов'язаний був знати з двох причин. З одного боку, Одеський округ - це сусід Київського особливого військового округу. З іншого боку, півроку тому, в червні 1940 року, Жуков командував військами Південного фронту в ході походу в Бесарабію, тобто в Молдавію. Південний фронт розгортався на території Київського та Одеського округів і мав у своєму складі війська як Київського, так і Одеського округів. Перед тим, як прийняти під командування Південний фронт, Жуков два місяці працював у Москві. Його спеціально звільнили від усіх посад із тим, щоб дати можливість вивчити обстановку в Одеському та Київському округах і на суміжних територіях. І тоді в червні 1940 року все було Жукову ясно і з Київським округом і з Одеським.

Так що ж Жукову незрозуміло?

Якщо незрозуміла ситуація в Прибалтиці, то знову ж таки потрібно викликати напрямника з Оперативного управління Генштабу, який коротко і ясно доповість усе, що потрібно. Якщо цього мало, то можна викликати командувача Прибалтійського особливого військового округу, начальника його штабу, командувачів армій, які знаходяться у Прибалтиці, нехай доповідають!

Але навіть якщо Жуков за п'ять місяців наполегливої праці не зміг збагнути, де знаходиться 8-а армія Прибалтійського округу, а де 11-а, що входить до їх складу і які вони вирішують завдання, то нічого страшного в цьому немає. Хай би Жуков зупинив вторгнення противника через Україну й Білорусію, а вже з Прибалтикою якось впоралися б і без Жукова.

Задамо питання: а що робив Жуков для того, щоб обстановку зрозуміти?

Адже був простий шлях вдатись у ситуацію. Припустимо, дурний Сталін, який взагалі нічого не розумів, наказав провести дві стратегічні гри, і обидві - з наступальною тематикою. Гаразд. Чим би дитя не тішилося... Але хто заважав Жукову провести ще одну гру - на оборонну тему? Не треба нової зустрічі у верхах, не треба збирати наради вищого командного складу. Слід було просто в рамках Генерального штабу зібрати найбільш тямущих офіцерів і генералів, передусім - з Оперативного управління, вони готують плани війни, тому знають обстановку краще за всіх. Ось їм і задати завдання: німці можуть наступати ось так і так, на восьму добу вони можуть вийти до Барановичів, що ми, браття, будемо робити при такому розкладі? Жукову слід було просто провести опитування підлеглих офіцерів і генералів: а що б я робив на місці начальника Генерального штабу напередодні швидкої та неминучої агресії противника?

І чому б на цю оборонну гру не запросити Сталіна? Після смерті вождя Жуков розповідав, що Сталін боявся війни. Раз так, то слід було посадити полохливого Сталіна в куточок і перед ним розіграти оборонну битву: не бійся, товаришу Сталіне, якщо німці на восьму добу вийдуть до Барановичів, ми виставимо на шляху танкових колон сто тисяч протитанкових мін! А за мінними полями ми вже в мирний час викопаємо протитанкові рови! А тут у лісах посадимо партизанів! А ось тут у нас у засідці винищувально-протитанкова артилерійська бригада!

Але Жуков ніякої гри на оборонну тему не проводив. Але ж дивно.

Найсмішніше в цій історії от що: Жуков безліч разів розповідав про те, як він плани Гітлера передбачив, однак стратегічний геній ніколи ніде ні словом не обмовився про те, що ж слід було зробити, щоб уникнути розгрому? Виходить, що мудрість Жукова якась однобока. Давайте на пару хвилин повіримо розповідям великого полководця і уявимо фінал першої стратегічної гри в січні 1941 року. Командувач Київського військового округу генерал армії Жуков демонструє вождю: ось, товаришу Сталіне, таким чином Гот і Ґудеріан розіб'ють Павлова. Товариш Сталін бачить розгром, безпорадно розводить руками і нічого більше не робить. А ми запитаємо: невже Сталін не висловив інтересу, як же вирішити проблему оборони Білорусії? Невже він не запитав Жукова: так що ж ти пропонуєш робити в такій ситуації?