Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Тепер порівняємо фільм ядерних жахів і нашу сувору дійсність. У фільмі «Біла кров» - діють 7-8 людей. У нас - 45000. Або більше. Там - офіцери-добровольці. А в наших ніхто не питав ні дозволу, ні згоди. В кіно - у сріблястих скафандрах. У нас - у паперових накидках. У них лікують. У нас - ні. Злі кіношні американці випробовують дію ядерної зброї на своїх молодших партнерах. Наші реальні - на своїх людях.

Існує два типи описів злочину на Тоцькому полігоні.

Перший тип: ядерний вибух - видатне досягнення нашої військової думки. Тільки ми і тільки під керівництвом видатного стратегічного генія товариша Жукова цей подвиг могли зробити.

Ось зразки такого підходу.

«Настільки масштабне, настільки наближене до не освоєної ще військами бойової дійсності навчання обійшлося без втрат. Жодного загиблого, жодного пораненого або травмованого, жодної розбитої машини. Таким був рівень організації, наскрізь пронизаної особистою участю і впливом Г. К. Жукова.» («Красная Звезда» 25 грудня 1998)

45000 імпотентів, зрозуміло, не враховуються.

Ось ще приклад:

«Серед найбільш значимих заходів того періоду слід відзначити військове навчання у вересні 1954 року в Південно-Уральському військовому окрузі на Тоцькому полігоні. В ході його вперше у практиці оперативної підготовки відпрацьовувалися дії військ в наступі й обороні в умовах застосування ядерної зброї. Задум, план і підготовка цього без аналогів у вітчизняній військовій практиці навчання розроблялися і здійснювалися за безпосередньої участі Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова, призначеного його керівником. Навчання носило дослідно-експериментальний, дослідницький характер. В ході його вивчався вплив атомної бомби середнього калібру на озброєння, військову техніку та особовий склад.» (Генерал-полковник В. Баринькін. «Красная Звезда» 31 травня 1996)

І є інший підхід: це злочин!

Ось як описує ті ж події «Литературная Газета» (15 вересня 1999). Заголовок: ЯДЕРНИЙ УДАР ПО РОСІЇ. І підзаголовок, як продовження заголовка: ЗАВДАЛА РАДЯНСЬКА АРМІЯ 45 РОКІВ ТОМУ.

У статті сказано: «Вибір місця випробування був не помилковим - він був злочинним. Важко було на просторі в одну шосту земної суші знайти більш населений регіон, ніж область між Волгою і Уралом. Як і важко вибрати для зараження більш родючий ґрунт або таку гарну річку, як Самара, довжина якої 600 кілометрів і яка в самому місті Самарі з населенням понад мільйон жителів вливається в найкращу магістральну річку Європи - Волгу, річку, в якій із задоволенням купалися "вожді" країни, які приїхали на навчання. Після вибуху нікому з них не спало на думку в ній освіжитися.

Назвемо поіменно державних діячів, які відіграли вирішальну роль у визначенні місця вибуху: Л. П. Берія, Н. А. Булганін, Л. М. Каганович, В. М. Молотов, Г. М. Маленков (за спогадами генерал-лейтенанта А. А. Осіна)».

Ми бачимо два підходи.

Перший: ядерний вибух на Тоцькому полігоні - велике досягнення. Тоді - Жуков найбільший військовий геній. Це він вибирав наймальовничіші місця Росії, найродючіші ґрунти. Це в його голову прийшла велика думка випробовувати на людях! І не було в нього ні помічників, ні заступників, ні начальників. Все сам зробив! Слава йому! І на Тоцькому полігоні меморіальна дошка прикручена: «Під особистим керівництвом Жукова».

Другий підхід: ядерний вибух на Тоцькому полігоні - мерзенний злочин. Але в цьому випадку ім'я Жукова чомусь не називають. У цьому випадку називають банду мерзотників: Берія, Булганін, Маленков, Каганович, Молотов. Це вони створили злочин. І відразу ж знаходять якогось чесного генерал-лейтенанта А. А. Осіна, який пам'ятає Лаврентія Берію, а Жукова не пригадує. Хоча Жуков офіційно був керівником випробувань. Хоча Берія Лаврентій Павлович мав залізне алібі. Він був заарештований 26 червня 1953 року, більше, ніж за рік до вибуху, і розстріляний 23 грудня 1953 року о 19 годині 50 хвилин - майже за дев'ять місяців до вибуху. Але це наших генералів не хвилює: всі звершення - від Жукова, всі злочини - від Берії!

І лише одного разу учасник подій колишній молодший сержант Михайло Аренсбург розповів про головного організатора злочину. Молодший сержант служив у батальйоні, який входив до бойового складу полігону, тобто він був не в складі військ прибулих на навчання, а у складі персоналу Тоцького полігону. Тому його присутність на навчаннях, на відміну від десятків тисяч інших учасників експерименту, офіційно підтверджена довідкою з Центрального архіву Міністерства оборони Росії. Ось продовження його розповіді: «На полігоні був клуб, де солдатам показували кіно, і я там підробляв кіномеханіком. Виходило так, що я зі свого віконечка бачив багато чого, наприклад, генеральські обіди. Бачив маршала Жукова, він кілька разів до нас приїжджав. Його страшно всі боялися. Коли він під'їжджав на машині, генерали, як курки розбігалися врозтіч - аби тільки на очі йому не потрапляти. Одного разу Георгій Костянтинович прилюдно зірвав погони з одного генерала і прогнав геть.»